На Сумщині 11 липня прощалися з сержантом Євгенієм Курасовим. Чоловік загинув 8 липня, поблизу селища Піски.
Село Локня Сумського району — за п’ять кілометрів від кордону з Росією. До двору Олександра та Олександри Курасових прийшли люди, аби попрощатися з односельцем. Приїхали і військові побратими.
“Завжди позитивний, такий веселун. Патріот. От, дійсно кажуть: війна найкращих забирає. Це, мабуть, так і є, і на це боляче дивитися. Знаєте, людина, яка йшла за покликанням, яка знала, що вона робить тут. Обставини загибелі: ворожий снайпер. Професійно спрацював в бійницю. Дуже важко було цього уникнути. Але, розумієте, ця втрата на нас люті нагнала. Зараз у нас “режим тиші”. Ми стараємося не відкривати вогонь, дотримуючись “режиму тиші”, щоб менше втрат було з нашого боку, з їхнього боку і так підступно втрачати своїх людей. Ми цього не подаруємо”, — сказав командир Володимир Глюза.
У Євгенія Курасова залишились батьки, дружина і донька Єлизавета – народилась два місяці тому. Тоді його тут востаннє бачили. А 9 липня, розповіли знайомі родини, від Євгенія чекали дзвінка – був день народження його мами. За контрактом чоловік служив із жовтня 2019 року у 15-му мотопіхотному батальйоні “Суми”.
“Ось нещодавно в нього донька народилася. Дуже радів. Теж заходив якраз перед тим як поїхати додому. У тому році я прийшов до батальйону, були поруч на одних позиціях, так з першого дня і здружилися з ним. Потім стали в одному екіпажі. Він був у мене навідником, я – механік”, — згадує побратим Максим Мініч.
Племінник Євгенія Курасова – Анатолій — нині проходить строкову в конотопській військовій частині.
“Дядько був завжди для мене прикладом. Я завжди хотів рівнятися на нього, його характер. У нього характер був такий, що навіть коли будь-яка біда, він завжди старався тримати позитив, нічого, крім позитиву. Дуже сильно його любив, ніколи його не забуду. Буду рівнятися на нього й надалі, хоч його вже й немає з нами. Доньку його виховувати будемо всі разом. У мене плани: за чотири місяці буду просити відпустку, щоб похрестити. Замість дядька буду. Не можна залишати, це мій обов’язок перед сержантом Курасовим”, — говорить він.
Загиблий навчався у школі сусіднього села Басівка. Учитель іноземної літератури розповів, які захоплення мав Євгеній Курасов.
“Досить часто ми з ним грали в шахи. Він хотів виграти в мене. Інколи він вигравав. Дуже цьому радів. Ми грали з ним на щось. Це “на щось” було досить цікаве. Починаючи від здавання віршів на пам’ять, закінчуючи шоколадкою. Якщо Женька приносив шоколадку, програвши в шахи, то ми її тут з’їдали. Ділили на всіх. Так само було, коли програвав я. Але, думаю, що він свою партію виграв. І, можливо, ми ще з ним зустрінемось і зіграємо ту не зіграну партію, яка у нас залишилась у школі”, — сказав Павло Данилевський.
“Любив грати в шахи з хлопцями, це були такі епопеї, або з нашим вчителем Павлом Івановичем. Колись могло бути, що немає уроку і вони грають. У нас було в тому році 5 років як закінчили школу, і він не зміг, тому що був на службі і сказав: на 10 років ми точно зберемось, привітаємо нашу Ірину Анатоліївну. Коли ми бачилися з кимось з наших однокласників, він за всіх завжди питав: хто там собі з хлопців дівчину собі знайшов, коли прийшов, а коли знайшов? Він сам по собі був дуже цікавим, дуже допитливим, говорив дуже багато, не завжди в тему. Зараз говорю і таке відчуття, ніби не про нього”, — розповіла однокласниця Діана Прийдакова.
Після прощання на батьківському подвір’ї почесна варта курсантів Харківського національного університету повітряних сил імені Івана Кожедуба вирушила до центру села.
Там відбувся жалобний мітинг і вручення грамоти скорботи батькам загиблого від командування Збройних сил, присутнім оголосили: ім’я Євгенія Курасова заноситься до книги “Зали пам’яті” Меморіального комплексу Міністерства оборони України як загиблого за незалежність в російсько-українській війні.
На цвинтарі капелан відслужив заупокійну літію за полеглим. Остання шана сержанту — військовий салют.
До служби на фронті Євгеній Курасов був прикордонником. Другий рік на передовій — навідником-оператором бойової машини піхоти 58-ої окремої мотопіхотної бригади. Ввечері 8 липня він ніс бойове чергування на одному з опорних пунктів селища Піски поблизу Донецького аеропорту, коли в нього поцілив снайпер. Чоловіку було 24 роки.
Що відомо
- 1 та 2 липня окупанти обстрілювали приватний сектор Авдіївки.
- 4 липня у зоні проведення ООС внаслідок обстрілу окупантів загинув один український військовий.
- 5 липня на Донбасі в результаті обстрілу бойовиків один військовослужбовець загинув, троє отримали поранення.
- 9 липня, в результаті обстрілу бойовиків на Донбасі загинув український військовий, ще один поранений та двоє травмовані.
