— Дивись, це ж наша лялька-мотанка, яку ми з Євою разом робили якраз за кілька днів до війни, — каже Олена своєму чоловікові Сергію, ступаючи вигорілими рештками їхньої квартири в Херсоні. Почувши про те, що режим тиші справді діє, вони швидко всією родиною зібралися й вирушили зі Львова до дому, який вимушено покинули ще у квітні 2022 року під час окупації.
Припинення вогню у Херсонській області офіційно почалося 27 жовтня у зв'язку гуманітарною місією для допомоги мешканцям Олешків та наближених сіл на окупованому лівобережжі Дніпра. В цей час тут мають провести розмінування доріг, забезпечити транспортування продуктів і медикаментів, організувати евакуацію тих, хто виявить бажання покинути прифронтове місто.
Україна й Росія вперше від початку повномасштабної війни пішли на локальне затишшя на такій великій ділянці фронту. Станом на вечір 30 жовтня, за офіційними даними, обидві сторони дотримуються взятих на себе зобов'язань щодо зупинки бойових дій на цьому напрямку.
Як місто виглядає під час режиму тиші, що про нього думають херсонці й чого вони очікують після 1 листопада, коли локальне перемир'я закінчиться, — у репортажі Суспільного.
«Війна чи ні, але запускати місто не можна»
На центральній площі Свободи комунальники в зелених жилетах з написом «Парки Херсона» обрізають троянди. Широкі клумби з квітами розкинуті перед руїнами будівлі обласної адміністрації, зруйнованої ударом російської авіабомби у червні 2025 року.
Працівники кажуть, що дні тиші міські служби намагаються використати якомога ефективніше, аби навести лад на вулицях — особливо там, де раніше це було складно зробити через постійні обстріли.
— Зараз спокійно й ми прибираємо в центрі міста. Але ми й до цього, під дронами, робили те саме, – каже працівник «Парків Херсона» Олексій, висипаючи в'язку зрізаних колючих гілок на купу край дороги. — Хлопці з мобільних груп прикривають, коли щось літає, а ми порядки наводимо. У мене бабуся так казала: «Як у срачу жити, то краще не жити». І я так думаю: війна чи ні, але запускати місто не можна.
Будинок Олексія розташований у червоній зоні біля тролейбусного депо. Востаннє чоловік був удома рік тому. Відтоді ходити там не ризикує, адже російські дрони літають цими вулицями майже щодня.
— Кажуть, тиша до 1 числа. У мене якраз буде вихідний. Хотілось би подивитися, як там моя хата, але чи триватиме ще це перемир'я — побачимо, — ділиться думками Олексій. На запитання про те, що буде з Херсоном далі, Олексій відповідає коротко й з усмішкою: «Він буде жити».
Цими днями в місті незвично тихо, проте небезпека на вулицях не зникла. Протипіхотні міни, розкидані російськими військами раніше, дуже важко помітити серед опалого листя. В перший день режиму тиші, працюючи з журналістами в центрі міста, через детонацію міни загинув пресофіцер 34-ї окремої бригади морської піхоти Володимир Обертас.
«Останній раз ми тут були, коли Херсон звільнили»
Серед троянд, у центрі площі Свободи, спокійно майорить український прапор. Він тримається на постаменті, де колись стояв пам'ятник Леніну. У лютому 2014 року, під час Революції гідності, місцеві мешканці повалили радянського ідола.
Сьогодні постамент прикрашає графіті з ексголовкомом ЗСУ Валерієм Залужним, яке з'явилося тут у перші дні звільнення Херсона, в листопаді 2022-го. Поряд, на невеликих клаптиках землі, люди залишають синьо жовті прапорці в пам'ять про полеглих українських бійців.
— Востаннє ми тут були, коли Херсон звільнили й Зеленський приїжджав. Тепер показую Богдану, Алею пам'яті, щоб він знав. У мого чоловіка вітчим на війні загинув, — розказує Наталя, тримаючи за руку 6-річного сина.
Вона живе в Чорнобаївці, пробула там весь період окупації. До війни часто бувала в Херсоні, але з посиленням обстрілів жінка здебільшого перебуває з дитиною вдома або возить сина на офлайн-активності в укриттях у Таврійському мікрорайоні міста, який донедавна вважався відносно спокійним.
— Приїхала в Херсон, бо побачила відео в мережі, що люди гуляють, якось тихо наче. Скупимся з чоловіком у супермаркеті, пройдемось знайомими вулицями, — додає Наталя на прощання.
«Зараз перемир'я, але далі буде ще гірше»
На вулицях Херсона зараз значно більше автівок і людей. Хтось поспішає в найбільш постраждалі райони, щоб урятувати вціліле майно, хтось спокійно закуповується на базарі. Хтось просто гуляє з надією, що спокійні дні триватимуть і надалі. Однак більшість наших співрозмовників сходяться на думці, що після 1 листопада росіяни атакуватимуть місто з новою силою.
Джерела Суспільного в Силах оборони України підтверджують інформацію про те, що російські військові під час режиму тиші на Херсонщині проводять ротацію підрозділів, накопичують особовий склад, розміновують дороги, пробують виходити на воду та затягують оптоволокно для забезпечення стабільного зв'язку в прибережних населених пунктах лівобережжя.
— Цей букет по 100 гривень, беріть. Куляста хризантема, вулична квіточка. Садите її на клумбі, вона буде вам цвісти, — пропонує жінка в яскраво-червоній куртці на ринку в Шуменському мікрорайоні.
Ірина часто приїжджає сюди із сусідньої Білозерки, де вирощує квіти. Це її основний вид заробітку разом із пенсією. Вона розповідає, що чула вибухи цими днями, але з'ясувалося, що то було розмінування.
— До нас усе долітає: дрони, КАБи, артилерія. Ми ж одразу через річку. Нема спокою, і сховатися нема де. Погано, що повітряна тривога на це не працює: постійно ходиш і озираєшся, слухаєш, — розказує жінка про будні в Білозерці.
За її словами, в містечку залишилося мало людей, транспорт їздить погано, важко дістатися до міста через постійну загрозу з неба. Пожежну частину в місті росіяни знищили.
— Зараз відчувається перемир'я, але далі, я думаю, буде ще гірше, — міркує Ірина. — Ну, побачимо. Виїжджати ми з чоловіком не будемо, хоч і хата вже побита. Херсонщина відчувається домом, тому будемо тут.
«Ми вірили, що колись зможемо повернутися в Херсон»
Сергій з Оленою виносять кілька сумок зі спаленої квартири. Чоловік каже, що не сподівався забрати щось звідси після пожежі, яка сталася після влучання дрона навесні 2025 року. Згодом тут побували мародери.
— Це наша перша спільна квартира, ми її купили у 2006-му. Тут народилася й росла наша донька, тут сім'я ставала на ноги. Ми не знаємо, що буде далі, але розуміємо, що як було — вже не буде, — говорить Сергій. — Після виїзду з міста й нових ударів по нашому будинку життя ділилося на «до» і «після». Ми справді вірили, що колись зможемо повернутися й жити в Херсоні. Сьогодні, коли ми зайшли, я думав, що мені буде дуже погано. Але ми були не одні, з друзями, тому тримав емоції. Було трохи легше.
Частину пам'ятних для родини речей подружжя змогло забрати раніше. Олена згадує, що ті ляльки-мотанки були в парі, тому одну відвезли до Львова, а другу лишили як оберіг у Херсоні. Цього разу зі згарища вдалося врятувати деякі книги і посуд — речі, які мають скоріше не матеріальну цінність, а зберігають пам'ять про людей, які їх дарували або місця, де їх купували.
— Насправді, ми приїхали сюди не так за речами, як подихати теплим херсонським повітрям і просто побути вдома. Я думаю, востаннє, — каже Сергій, залишаючи помешкання.
