На території Верховинського району — приблизно 30 тисяч гектарів землі з полонинами, які розташовані на висотах понад 800 метрів над рівнем моря. Зміни до земельного законодавства, ухвалені Верховною Радою, дозволяють оформити ці полонини у комунальну власність громад. Як на Верховинщині планують використовувати ці ділянки після відкриття ринку землі, дізнавалися журналісти Суспільного Карпати.
Це – полонина Буков’єн поруч із Верховиною.
Фермер Іван Волошинюк за 800 гривень на рік орендує тут півтора гектара землі. Протягом літа випасає на полонині 20 корів, доїть їх та робить сир.
Окрім корів, тримає тут ще кілька свиней.
Чоловік живе біля підніжжя гори, тому на полонині ночує рідко.
"Так було з діда-прадіда. Це чотири місяці – від Юрія рахувати, з травня по другу Богородицю. Так триває полонинський час. Решта – це ті корови, які бралися в оренду. Їх віддають, господарі приходять та забирають", — розповідає Іван Волошинюк.
Із 20 корів — його власних тільки вісім, а решта — сусідів, які віддали йому худобу для випасу.
За оренду тварин чоловік платить людям сиром — будзом, бринзою та авторським сиром – гуцулуні, який полюбляють туристи.
"За рецептом цей сир трошки схожий на сулугуні. Але так вийшло, що туристи самі дали йому назву гуцулуні. Як сулугуні може бути на Гуцульщині?", — каже Іван Волошинюк.
Туристи часто приходять подивитися на те, як живуть на полонині, особливо у вихідні, розповідає Іван Волошинюк.
Окрім того, через полонину Буков’єн є маркована стежка до гори Кострич.
Вікторія Семененко разом із чоловіком та дітьми йшла до полонини пішки майже п'ять кілометрів від сусіднього перевалу.
"Ми, взагалі, тут уперше. Зазвичай із сім’єю обирали море, але дощовий червень вніс свої корективи, тому ми вирішили приїхати у Карпати, — ділиться жінка. — На чисті полонини, гори, ліси. Тут дуже круто, чудова природа, діти задоволені. Ми кожного дня намагаємося вибудувати цікаві маршрути. Ми тут будемо 15 днів".
Іван Волошинюк планує облаштувати більшу сироварню, щоб виготовляти сир не лише протягом чотирьох місяців, а й цілий рік.
Наразі працівників на роботу чоловік не наймає – поки йому допомагають лише дружина та донька.
"Треба багато що мити — відра, різний посуд, — говорить донька фермера Марія Волошинюк. — Позаяк приходять туристи, треба варити їсти. Стараюся, якщо батькові десь треба піти, бо в кожного з нас є свої справи, то вмію варити сир. Хоча це трошки важко, бо там усе-таки 300 літрів молока, але помалу тай пораюся".
Фермерські господарства на полонинах – один із варіантів розвитку цих гірських територій, каже юристка із земельних питань Оксана Кобрин.
"Можливі декілька варіантів. Перший — щоб громади приймали рішення про громадські пасовища. Тобто вони можуть виділяти окремі ділянки території і визнавати, що це громадські пасовища, — пояснює юристка. — Другий – можуть передавати в оренду конкретним громадянам. Закон не передбачає необхідності проведення аукціону в цьому випадку, тобто все буде залежати від рішень, які приймуть ці громади".
Зараз у Верховинській територіальній громаді є чотири полонини. Всі мають своїх орендарів, здебільшого — місцевих жителів.
Там, де не випасають худобу, збирають дикі ягоди.
Ці землі залучені переважно влітку, в інший час полонини пустують через несприятливу погоду.
"Кринта — недіюча полонина, тобто там не випасають худобу, але податок сплачується. В нас є такі комунальні полонини на території селища — Віпчинка, Діл. Там сільське господарство проводиться, відколи незалежність в Україні, — мовить начальник відділу земельних відносин та екології Верховинської ТГ Юрій Ванджурак. — Там є люди, які займаються полонинським господарством. Вони (полонини — ред.) дуже маленьких площ. Там 40 гектарів, 30 гектарів. Кринта має 170 гектарів. Єдина велика полонина, але вона, на жаль, недіюча".
Верховинська громада, зі слів Юрія Ванджурака, має намір розвивати ці території як для сільського господарства, так і для туризму: "Як для сільського господарського виробництва, насамперед, готові віддати ці землі. Використовувати як полонинське господарство. Але так само ми готові шукати інвесторів для використання цих територій і для туристичного бізнесу".
Юрій Ванджурак додає, що на інвесторів впливають важкодоступність до полонин, зокрема, великі відстані, а також те, що дороги до цих місць є здебільшого гірські, сильно розбиті або повністю зруйновані.
Читайте також
- Недосяжний Вишків. Село на Франківщині втрачає туристів через погану дорогу
- Від бальнеологічного курорту до закинутого села. Чим живе Буркут у ХХІ столітті
- Терапія горами. Для прикарпатських діток з аутизмом організовують походи у Карпати
Читайте нас у Telegram: головні новини Івано-Франківщини
