Короваї, вінки та смалена качка: як у давнину на Полтавщині готувалися до весілля

Короваї, вінки та смалена качка: як у давнину на Полтавщині готувалися до весілля

Короваї, вінки та смалена качка: як у давнину на Полтавщині готувалися до весілля upload.wikimedia.org

Одним із головних родинних свят на Полтавщині та в Україні здавна вважали весілля. До нього ретельно готувалися, тому в українській культурі склалося багато традицій, яких сумлінно дотримувалися і передавали з покоління у покоління. Про особливості весільних приготувань Суспільному розповіла директорка Музею українського весілля у селі Великі Будища, що біля Диканьки, Оксана Трипольська.

Шлюбний вік для дівчат наставав із моменту, коли вона могла народити дитину – близько 15–16 років. Парубки зазвичай одружувалися у 17–18 років.

«Мати дівчини давали знак хлопцям – над хатою вивішувала пучечок калини. І це був знак хлопцям, що дівку можна приходити сватати, що в неї є калина на сорочці, що вона може вже народжувати. Весілля – це подія не тільки для сім’ї, в якій відбувається свято, це подія для всього села», ‒ розповідає директорка Музею українського весілля у Великих Будищах Оксана Трипольська.

Весільні обряди розпочинали зі сватання – першої зустрічі сватів із дівчиною та її батьками. Серед «засланців» нареченого обирали найбільш дотепного та харизматичного – головного чи старшого свата. До оселі дівчини вирушали з хлібом, сіллю та пляшкою горілки. У хаті починали вести розмову про купців, які просять віддати їм товар, або ж про мисливців, що натрапили на слід куниці-красної дівиці. Дівчина у розмову не вступала, а мала колупати піч і відповідати, лише коли її кликали.

"Свати". Картина Миколи Пимоненка. 1882 рікuk.wikipedia.org

"Свати". Картина Миколи Пимоненка. 1882 рік

«Говорили, що бачили десь лисицю або куницю і вона бігла та залишила слід. А слід ішов-ішов та в їхню хату і зайшов. «А чи тут вона? А покажіть її!» Все відбувалося в гумористичному плані. Обирали такого чоловіка, щоб міг і гарно похвалити парубка, і розказати все про нього.»

Першими свою згоду на одруження давали батьки. Відразу після цього кликали дівчину, аби та дала свою відповідь. Якщо дівчина відмовляла, то виносила нареченому гарбуз або макогін. Якщо погоджувалась, то мала пов’язати на руки старост рушники, а нареченому – хустку. Після цього господарі та гості обмінювалися хлібом та розпивали горілку.

Ілюстрація: батьки дівчини виносять гарбуза сватамweddingmagazine.com.ua

Ілюстрація: батьки дівчини виносять гарбуза сватам

За кілька днів після сватання батьки молодої та інші її родичі йшли до нареченого на оглядини. Так оцінювали його господарство та статки. У цей час молодики часто вдавалися до хитрощів та позичали у друзів чи сусідів кінську збрую, плуга тощо. У той же час домовлялися, як будуть справляти весілля.

Офіційним проголошенням наміру молодих одружитися вважали заручини. Їх справляли за два тижні до весілля. До нареченої та її родини приходили батьки і родичі хлопця, сідали до столу. Староста, що був старшим сватом, перев’язував нареченим руки рушником, а батьки благословляли своїх дітей на добрий шлюб. Якщо ж після заручин хтось із пари вирішить відмовитися, то мав сплатити матеріальні збитки і «штраф за образу».

Зазвичай весілля справляли у неділю, а готувалися та запрошували гостей за день до цього – у суботу.

«У суботу ніколи весілля не святкували. Говорили: неділя з понеділком, вівторок з середою, четвер з п’ятницею, а субота – сама. Тому в суботу проводили лише обов’язкові підготовчі обряди», – каже Оксана Трипольська.

Цього дня молода з подругами-дружками (їх обов’язково мала бути парна кількість) йшли запрошувати гостей на свято. Того ж дня надвечір у хату сходилися коровайниці. Це мали бути заможні та щасливі у шлюбі жінки. Коровайниць мала бути також парна кількість, вони пекли весільний коровай. Добре спечений – символізував щастя і злагоду майбутнього подружжя, тріснутий – розлучення, а покручений чи запалий – погану долю та навіть смерть. Перед приготуванням коровайниці співали пісні, задобрюючи таким чином піч.

«Обов’язково короваїв випікали два – для хлопця і для дівчини. Позначали їх літерами і дивилися: чий вище – той у родині і буде старший. Якщо чийсь пригорів, то той буде з норовом. Якщо репнув хліб, то говорили, що може і шлюб репнути.»

Коровайetnoxata.com.ua

Коровай

На обряд виготовлення короваю запрошували хрещену матір молодої. Під час того, як коровай випікали, жінку «катали» на гілці. Цей обряд на Полтавщині особливо притаманний для села Великі Будища, каже Оксана Трипольська.

«Виламували велику гілку і катали хрещену. Це для сміху. Вона має із собою горілку, а «коні» – коровайниці – її везуть. Коли вони зупиняються, хрещена частує їх горілкою. А коли вже притягнули її додому, вона мала із собою випечену качку, обтикану пір’ям. Біля хати розводили багаття, гілку перетягали через оце багаття, тому і говорили – «смалять качку». Після того всіх присутніх частували горілкою і розламували качку.»

А ввечері напередодні весілля наречена збирала подруг на дівочий вечір. Головним його символом було весільне деревце або гілка вишні чи яблуні, які оздоблювали квітами, колосками, стрічками тощо. Під час весілля це деревце ставили разом із короваєм на столі. Цей атрибут символізував присутність предків у хаті, адже раніше вірили, що духи померлих живуть на деревах.

"Дівич-вечір". Картина Володимира Маковського. 1882 рікupload.wikimedia.org

"Дівич-вечір". Картина Володимира Маковського. 1882 рік

У весільне вбрання наречену мали одягати подруги. Вони плели їй вінок із квітів, де обов’язково мав бути барвінок – символ вічного кохання. До вінка кріпили різнокольорові стрічки. Вони мали бути коротшими за коси дівчини. Кожен колір був символічним: коричневий – земля, жовтий – сонце, зелений – природа, блакитний – вода, синій – небо, фіолетовий – розум, малиновий – щирість, а білий ‒ чистота.

«Уже коли у суботу дівчина із подругами іде запрошувати гостей на весілля, вона уже одягає український одяг. Він на другий день міг би і змінюватися, а от віночок – ні. Їй заплітали коси, а у голову вплітали вінок щоб він не упав під час весілля. Із цим вінком вона запрошувала на весілля, вона в ньому спала останню ніч і була в ньому ж на весіллі. Це було таке прощання із віночком, бо вона останній раз у житті його одягала.»

"Вбирання молодої". Картина Василя Васильєваupload.wikimedia.org

"Вбирання молодої". Картина Василя Васильєва

Такий головний убір символізував дівочу цноту. Важливо, щоб у день весілля вінок з голови дівчини знімав саме наречений, ніби він і забирає її цноту.

А саме весілля розпочинали у неділю. Про це ми розповімо у публікації згодом.

Категорії
ПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди