У Полтаві вшанували пам’ять воїна Дмитра Пругла, який два роки тому загинув на Донеччині. Вранці рідні та друзі прийшли на могилу бійця, а вдень на фасаді школи, де він навчався, відкрили меморіальну дошку. Наш земляк був старшим лейтенантом і загинув, коли йому було 28 років.
Об 11-й годині на Алею Героїв полтавського кладовища сходяться друзі, побратими та рідні Дмитра Пругла, який загинув на Донбасі. 7 червня – друга річниця із дня смерті воїна.
"Я спостерігала все його життя: як він виріс, як прагнув піти до армії, як закінчив харківський університет. Як був маленький, я лежала з ним у лікарні. Коли підріс, завжди на першому місці футбол був. А в школі його дуже любили", пригадує бабуся загиблого Ніна Захарова.
На кладовищі воїна вшанували хвилиною мовчання. А на фасаді навчально-виховного комплексу №16, де Дмитро навчався 11 років, відкрили дошку на його честь.
"Вранці я встала і пережила те ж саме, що і два роки тому. Як я побачила по телевізору, у новинах був рухомий рядок, що два бійця загинуло. І все, серце матері не підведеш, мені через дві години передзвонили і підтвердили. Це неправильно, коли батьки ховають своїх дітей. Без нього дуже складно", говорить мати загиблого Катерина Пругло.
Меморіальну дошку встановили за внески побратимів Дмитра Пругла та ветеранів полку «Азов», каже Олексій Подвох.
"Ми з Дмитром разом прийшли в полк 2014-го року з різницею в одну добу і дуже довго були поруч. Запам'ятався мені справжнім. За пару тижнів до того, як це трапилося (як Дмитро Пругло загинув – ред.), він приїжджав у короткострокову відпустку, заходив у гості. Ми пили чай та спілкувались. У нього були великі плани на життя. Він тільки отримав ще один диплом, закінчив другу вищу освіту. Планував жити далі", говорить побратим загиблого Олексій Подвох.
Дмитра Пругла поховали 10 червня 2019-го. Він загинув через артилерійський обстріл поблизу Новолуганського, що на Донеччині. До полку «Азов» Дмитро прийшов 2014-го. Мав звання старший лейтенант та позивний «Круглий». Йому було 28 років.
"В моєму житті Діма був найкращою і найдорожчою людиною. Він дуже мене любив, а я його дуже любив. Я кажу, що має ж контракт закінчитися, кажу: «Вертайся». А він каже: «Ні, дідусю, я маю стояти за Україну поки все не завершиться». Я ним гордився. Він для мене був як приклад серед теперішньої молоді", згадує дідусь загиблого Микола Пругло.
