Галині Окунинець на початку Другої світової війни було 15 років. Жила вона у селі Лазарівка, неподалік Волновахи. У 1942 році її та ще 13 дівчат відправили до Німеччини.
"Забрав мене, витягнув з хати, я тікала. Мама вийшла плаче, стала у дворі й кричить, "Мишко не відправляй її вона ще молода", на поліцая. А він каже, якщо не вона, то ти ставай до стінки й направив автомат на неї. Якщо не пустиш її, значить ти будеш під стінкою лежати. Строго забили двері закрили й ми скільки їхали двері нам не відкривали, ми не знали куди нас везуть, що нас везуть, темінь, уяви товарняк цей вагон, наштовхали нас, як ось цих квітів у вазу", — розповіла Суспільному Галина Окунинець.
Галина потрапила на біржу праці, неподалік Берліна. Там місцеві жителі відбирали дівчат для роботи, розповідає жінка. Грошей за роботу не платили. Ходити самостійно вулицями забороняли.
"У нас були такі значки "Ост" — східні люди, значить це російські люди. І нам не дозволяли, поліцаї нам по щоці давали за те, що виявлять нас, що ми або в трамваї їмо або в тролейбусі, або пізніше шести гуляємо", — зазначила Галина Окунинець.
Додому Галина повернулася в травні 1945. Каже, що добиралася понад 20 днів.
"Ми зібралися і вирішили пішки йти. І ось ми пішки йшли нас ніхто не возив. Є такі, що на танку підвезуть якщо не багато, а в основному пішки до річки Одр. І ми вже 21 травня, я була вдома, нас двоє було з нашого села, ми приїхали вночі на Хлібодарівку", — згадує Галина Окунинець.
Читайте також: Історії ветеранів. У Волновасі відкрили пам’ятник трудівникам тилу та дітям війни
Читайте нас у Telegram: головні новини України та світу
Станьте частиною Суспільного: повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Користувачі аккаунтів Google можуть заповнити форму тут. Ваші історії важливі для нас!
