Пів сотні автентичних вінків, які носили наречені на Черкащині 100 років тому, відтворили черкащанки Олена Почтарьова та Олена Афанасенко за рік існування свого проекту "Метелики в голові".
Майстриня Олена Афанасенко розповіла, що процес створення елементу вінка, що називається "восковичка", один із найкропіткіших:
"Майстрині минулого не мали інтернету, в них часу було більше, вінки робили такими розкішними, великими і дуже цікавими. Ось, ми також обгортаємо дріт папером і потім багато-багато разів вмочуємо в парафін. Тут є маленькі, є більші, є з чистого парафіну, є трішки забарвленого в беж. Чим більше вмочаєш восковичку, тим більшою вона виходить".
Час виготовлення вінка залежить від його складності, зауважила майстриня:
"Можна вінок, наприклад, робити декілька тижнів і це буде робота на весь день, якщо це дуже багато воскових елементів. А можна зробити за день простенький віночок дружки".
Один із останніх виготовлених вінків– гарусовий. Його, розповіла майстриня, носили наречені Чорнобаївщини наприкінці 19 століття.
"Ми за давніми фото, зібрали декілька десятків, зробили, так би мовити, нашу версію цього гарусового віночка із вовняних ниток, пружинок і сучасної версії сухозлоту".
Аби максимально точно відтворити усі елементи того чи іншого вінка, майстрині використовують ті ж матеріали, з яких жіночі аксесуари робили у давнину, розповіла пані Олена.
"Папір звичайний і гофро, парафін, який колись називали білим воском, власне, тому і назва вінків – воскові, дріт різної товщини, лускавки... Ми купуємо їх автентичні, тому що зараз таких немає, тому ж, що не можна купити, ми намагаємося знайти замінники".
Найважче, каже Олена Почтарьова, відтворювати автентичну річ, маючи лише старе фото:
"Не можливо побачити, як він збирався, скільки там було рядів, як воно кріпилося".
Тому мисткині мандрують селами у пошуках історій весільних традицій.
"Ми об'їхали близько десятка сіл. Це небагато. Кожна експедиція потребує великої підготовки, яка починається з того, що ми шукаємо в записах етнографів якісь згадки про вінки з цих населених пунктів, потім працюємо з громадами, шукаємо давні фото, людей, які є носіями нематеріальної культурної спадщини, потім їдемо у село і шукаємо жінок, які колись виходили заміж в таких головних уборах".
Зі слів майстрині, кожне село різне по-своєму, в кожному селі є свої особливості, свої вінки. Тож вважає пані Олена, що це варто показувати розповідати, бо це наша ідентичність.
Своє захоплення та роботу рік тому майстрині узагальнили в проект "Метелики в голові" та відкрили свою майстерню.
"Є така історія з книжки Миколи Бабака «Сільська фотографія Середньої Наддніпрянщини к.19-п.20ст.ст», в якій автор розповідає історію про те, як він із своїм другом сільським фотографом одного разу прогулюючись після літньої зливи побачив, як на теплу вологу грязюку сіли тисячі метеликів. І він запропонував другу – давай це сфотографуємо, . Але той відмовився, йому це не було цікаво. Висновок такий автор робить, що дуже багато того, що включав побут наших предків, не дійшло до нашого часу, тому що воно не було тоді цікавим і не цікаво зараз дослідникам. ми з Оленою постійно знаходимо нові вінки, факти, те, що раніше не цікавило людей, і ми провели так паралель, що це також є своєрідні метелики".
Нині у своїй майстерні мисткині влаштовують майстер-класи та фотосесії з дівчатами у стародавньому українському вбранні і мріють видати арт-книгу "Вінки Черкащини".
Авторка Наталія Старинець
Читайте також
Пейзажі Черкащини: у Художньому музеї презентували виставку живопису
Подружжя з Черкас перетворює старі речі на ексклюзивний декор
