13 квітня 2021-го спливає рівно 7 років, відколи виконувач обов’язків президента України Олександр Турчинов підписав указ про початок Антитерористичної операції. На Донбасі розпочався збройний опір України російським окупантам і на фронт вирушили перші добровольці.
Серед них був і офіцер запасу, рівнянин Федір Капустинський. Про те, як починалося АТО та як змінилось життя після нього, ветеран розповів Суспільному.
Як потрапив в АТО
Федір Капустинський закінчив Національну академію оборони України за фахом "психологічна робота у військах", був офіцером відділу виховної роботи з особовим складом, звання підполковник. Зі Збройних сил звільнився у 2010-му році, коли до влади прийшов Янукович.
"Тоді серед офіцерів вже ходили чутки, що росіяни ходять по будівлі нашого Генерального штабу, як у себе вдома", – каже ексвійськовик.
У 2014-му йому зателефонував співслужбовець та покликав у військкомат. У нього вже була готова сумка на такий випадок.
"Ми вже під Кримом два тижні стояли, а донька телефонує і каже: тату, тобі повістка прийшла у військкомат прийти. Тоді скрізь така нерозбериха була. Моє особисте завдання було – морально-психологічний стан особового складу. До війни це було знищено, а під час війни відновлено. На мою думку, це необхідно. Зараз от і капеланство є, і навіть пресслужби частин...", – розповідає ветеран.
Перші дні Федір Капустинський був на Луганщині, потім відізвали на Донеччину.
"Другий раз мене мобілізували у 2015-му році, потім уклав контракт до кінця особливого періоду. Дослужився до заступника начальника управління оперативного командування Захід. Сукупно на фронті я пробув років два, може два з чимось. Звільнився за станом здоров'я, отримав був контузію", – каже рівнянин.
Як сприймали місцеві тоді і зараз
Боєць пригадує, що на початку АТО їх сприйняли вороже навіть далеко до лінії фронту.
"Був момент, коли їхали ешелоном і зупинилися у якомусь населеному пункті у Дніпропетровській області, пішли на вокзалі якусь їжу купити чи воду. І от ешелон рушає, а на вокзалі нам нацистський марш увімкнули на дорогу. Для мене це був дуже сильний моральний удар", – каже Федір Капустинський.
З роками, каже ексвійськовик, він відчув суттєву різницю між ставленням населення до подій:
"Востаннє я був у 2019-му. І на Луганщині нас підтримували фермери, які навіть землю обробляли. В одному населеному пункті були дуже патріотичні люди, навіть самооборону організували. А от на південний-схід відчувалася дещо ворожнеча. Було таке, що навіть місцеві бабці попереджали, де бандити сидять. У 2019-му, в одному населеному пункті, де люди спочатку були дуже агресивно налаштовані, то під час відведення місцеві співали гімн України і казали:"Ребята, куда вы?! Не бросайте! Мы уже насмотрелись "русского мира", мы хочем жить в Украине!"
Які солдати воювали
Серед солдатів першої хвилі мобілізації були різні особистості, каже рівнянин. У декого страх брав гору.
"Батьки, родичі пікетували штаби військових частин і ми поїхали з фронту розказувати людям, що відбувається, бо неконтрольовані речі почали відбуватися. Приїжджаю, а там журналісти, натовп у цивільному, і один військовий розповідає про "зраду" на фронті. А я дивлюся – а це Сашко, який покинув свій підрозділ і втік аж у Новоград-Волинський", – пригадує боєць.
В основному, каже Федір Капустинський, багато військовослужбовців перестали вживати алкоголь, почали відрізнятися ті, хто мав гарну військову школу – вони почали ставати керівниками підрозділів тощо.
"Є хлопці, які навчилися приймати рішення, коли цього потрібно і ми показали їм, росіянам, що ми не кадровці, не козачки, а повноцінна армія з задачею захистити державу і людей", – каже Капустинський.
При цьому, додає ветеран, із забезпеченістю в Збройних силах було багато проблемних моментів, в тому числі й з формою, якість якої, за його словами, була не надто хорошою.
"Був випадок, коли бійці та офіцери боялися, а треба було воювати. Казали: а хай синки депутатів йдуть і воюють! Якраз тоді мені в передачу дочка листа написала. Я його й зачитав. Тепер я ношу цей лист з собою. Вони порозходилися, думав – все, не допомогло. Але, повиходили: хто в бронику, хто в касці (кому прислали), хто з каструлею. "Ну, де там, кажуть, поїхали!" Це десь у липні-серпні 2014-го було, якраз коли смаженим пахло, якраз перед Ілловайськом...", – розповідає рівнянин.
Ставлення до ворога
"Для військового є дві речі: є ворог, і є союзник. Росія – це ворог, якого ніхто не кликав. Чого ви прийшли своїм грязним чоботом на мою землю?! Більшість нормальних військових готові віддати своє життя за Україну. Ми не готові домовлятися, "дивитися в очі". Які компроміси? Чого Путін так себе веде? Заберіть у нього цю агресивність, і хто з ним у світі буде говорити? А ніхто! Завдяки тому, що він скрізь лізе – з ним і говорять, бо хочуть з ним ще щось домовлятися, він стає об'єктом перемовин", – каже ветеран.
Федір Капустинський зараз – начальник виробництва на фірмі з виготовлення паперової продукції. Першого квітня виповнився рік на цій роботі.
