"Прокинувся – а наді мною моляться шість священників": спогади черкащан про Майдан

"Прокинувся – а наді мною моляться шість священників": спогади черкащан про Майдан

"Прокинувся – а наді мною моляться шість священників": спогади черкащан про Майдан Колаж Суспільне

18-20 лютого в Україні вшановують пам’ять Героїв Небесної Сотні. Саме ці дні 2014-го року стали фінальним етапом Революції Гідності. Тоді в Києві було вбито більше сотні осіб, тисячі отримали поранення та були арештовані. Суспільне розпитало черкащан, які були на Майдані Незалежності 20 лютого, що у тих подіях вразило їх найбільше.

"Це могла бути просто красива сторінка в житті"

Черкасець Олександр Прудько – приватний підприємець, пенсіонер, пастор церкви. А за першою освітою – медик. Тому не дивно, що на Майдані він був саме одним із тих, хто надавав допомогу пораненим. Уперше туди потрапив ще у грудні 2013-го року. Тоді працював на західній Україні, був директором заводу. По дорозі до рідних Черкас часто заїжджав у столицю, спілкувався з мітингувальниками, заступав на зміни.

"І так потроху в серці, як то кажуть, загоралося. Я хотів приєднатися до Майдану відразу, ще коли були перші бої на Грушевського. Але у мене був контракт із заводом, тому мене не відпускали і я ще майже місяць здавав роботу. Вже із середини січня був активнішим, а в лютому взагалі перебрався туди "жити", – розповів Олександр Павлович.

Було незрозуміло, чим усе закінчиться, тому нікого з собою не звав, навіть своїх дітей, додав він. Зібрав речі, аптечку першої допомоги, сів у маршрутку і поїхав. Оскільки сам колись працював на "швидкій", мав розуміння, що потрібно брати. На Майдані на той час уже було кілька медичних центрів. Пан Олександр приєднався до того, що був у тоді ще не згорілому Будинку профспілок.

"Прокинувся - а наді мною моляться шість священників" – спогади черкащан про МайданФото Олександра Прудька

"Хтось колись гарно сказав про Майдан: "Стільки хороших людей на один квадратний метр".

Це було диво самоорганізації: люди швидко розбилися по наметах, куренях, сотнях, налагодили побут. Кияни несли їсти, пити, ліки. Єдність, спільнота, дружність, взаємодопомога, доброзичливість – якби все не закінчилося так трагічно, то це була б просто красива сторінка в житті", – зазначив чоловік.

Поки не було активних фаз, медики в основному надавали допомогу у випадках обмороження, запалення легень, кашлю. У січні морози були ще сильними, грілися від бочок, спали у наметах, тому люди хворіли.

"Як і всі медики на Майдані, я мав свій маршрут. У напарниках були санітар Володя із західної України і студентка медзакладу Маша, – розповів Олександр Прудько. – На своєму маршруті я знав усіх, зустрічав цікавих людей. Наприклад, часто бачив відомого козака Гаврилюка. Їхня сотня стояла поперек Майдану. Дехто потребував не медичної допомоги, а просто підтримки. Люди їхали з дому, хтось на тиждень, хтось на два, були такі, кого дружини вже назад кликали, а вони не хотіли залишати братство".

"Прокинувся - а наді мною моляться шість священників" – спогади черкащан про МайданФото Олександра Прудька

17 лютого Олександр Павлович вирішив з’їздити в Черкаси. Думав, що нічого серйозного відбуватися не буде. Про те, що на Інститутській почалися розстріли, дізнався вже вдома.

"Я розумію, що мені треба назад, там мій медпункт горить, а я тут і не знаю, що робити", – пригадав він.

"Прокинувся - а наді мною шість священників моляться"

До столиці поїхав удосвіта, о четвертій ранку, з кумом. Черкаську область тоді заблокували, всюди були пости, через дамбу не пропускали. Спробували через Канів – те саме. Зрештою, вибралися дорогою, що йшла через птахофабрику.

"Коли приїхав, побачив, що мого медпункту вже немає, курені розкидані, хлопці побиті. Перша барикада взагалі стояла "убита". Зі своїх нікого не знайшов, а медпункт, мені сказали, перенесли у Михайлівський собор. Аптечку довелося збирати нову із того, що було, бо наші погоріли разом із одягом", – розповів Олександр Павлович.

Вечір 19 лютого, пригадав чоловік, здався йому якимось особливим. Мітингувальників залишилося дві-три сотні, майже всі були побиті. Автобуси на Майдан не пропускали, аби потрапити туди, люди йшли пішки через увесь Київ. Надвечір почали поливати водою із брандспойтів, кільце оточення звузилося фактично до самої сцени.

"Запам’ятався один випадок. Ллють цю воду на людей і стоїть парубок, тримає два щити. Я підходжу і питаю: "Чому ти два щити тримаєш?" Каже: "Та товариш відлучився і я його щит тримаю…".

І я подумав тоді, яка ж це в людини душа, що тримає два щита, за себе і "за того хлопця", - пригадав Олександр Прудько.

Близько опівночі людей почало приходити ще більше. Було чути стрілянину, стіряли з консерваторії і по ній.

"Мене в Генпрокуратурі про це вже тричі допитували, хотіли дізнатися, хто стріляв із будівлі. Я бачив, що якась людина, але хто звідки ж мені знати. Бачив лише, що з дробовика, – розповів Олександр Павлович.– Я пішов відпочити у Михайлівський собор, приліг де було місце, прямо посеред церкви. Прокидаюсь серед ночі, а наді мною шість священників моляться. Аж лячно стало. А вони мені: "Та нічого, відпочивайте, в нас робота така, нам молитись треба…"

Під ранок почали прибувати автобуси зі Львова. Медики знову зібрали аптечки й обходили Майдан. Почалися постріли. Стріляли чергами.

"Я стояв якраз за сценою. Запам’ятався момент, коли хлопці по дошках стрибали через палаючі шини. Це було неймовірне видовище, люди ніби йшли у вогонь", – пригадав чоловік.

Потім несли поранених. Допомогу надавали як мітингувальникам, так і полоненим "беркутівцям". Спочатку стріляли в основному по ногах, гомілках, у багатьох були перебиті кістки. Вже далі, ближче до Жовтневого палацу, поранення були тяжкі – в голову, шию, груди, у декого були прострелені легені. Із тих, що пройшли через його руки, нарахували 12 убитих і 15-18 поранених, розповів Олександр Павлович.

"Прокинувся - а наді мною моляться шість священників" – спогади черкащан про МайданФото Олександра Прудька

"До мого медпукту був струмок крові, поранених несли постійно. Ми всі чекали контрнаступу. В якийсь момент подумали, що в разі потреби і самі не втечемо, і поранених не винесемо. Тоді медпункт перенесли вниз. Облич пам’ятаю дуже мало, я дивився на рани: ноги, руки, шиї.

Склалося враження, що жорстокість наростала одночасно із наступом. Я взагалі в якийсь момент подумав, що зараз просто викотять кулемет і валитимуть із нього", - розповів чоловік.

При цьому додав: у медиків чомусь не стріляли. Серед них були поранені, але випадкові ці кулі були чи ні – невідомо.

"Я лише знаю, що за полоненого медика була встановлена нагорода, він цінувався як сотник. Але прицільно не стріляли – не знаю, що це було – їхня совість чи такий наказ. Ми були як яскраві білі мішені з червоними хрестами, тому якби була мета нас відстрілювати, то відстріляли б відразу. Наш медпункт був під прицілом уевсь день, але ми вижили", – додав чоловік.

На спомин про Майдан Олександр Прудько має кілька "трофеїв": металевий ліхтарик із резиновим набалдашником (таких знайшли цілий мішок, після того, як взяли Жовтневий палац, де стояв "Беркут"), каска і наколінники, на яких досі збереглася кров. А ще – Орден за мужність третього ступеню. Нагорода державна, однак ініціаторами були батьки загиблих та постраждалих на Майдані: хотіли знайти і відзначити тих, хто допомагав їхнім дітям.

"Прокинувся - а наді мною моляться шість священників" – спогади черкащан про МайданФото Олександра Прудька

"Усе відбувалося швидко"

Олександр Прудько розповів, що шукав на Майдані земляків, черкащан. І знаходив. Зокрема, пригадує Руслана Бобурова, який пізніше воював у "Айдарі" під позивним "Німець" і загинув у січні 2015-го року від снарядів "Граду" у Щасті на Луганщині.

"Він був яскравою особистістю. Ходив у простому одязі – куфайці, валянках, але мав красиву, дорогу хутряну шапку. Я люблю пожартувати, тому якось навіть питав у нього "Це ти часом не в Януковича вкрав?" Виявилося, що він "афганець" і зустрів на Майдані свого знайомого полковника, що був на високій посаді в Міністерстві. Той і подарував йому цю шапку", – пригадав Олександр Павлович.

Зустрічав серед майданівців і ще однго земляка – Миколу Сташука. До цього вони були знайомі зовсім в іншому форматі: пан Микола організовував волонтреський рух, роздавав обіди безхатькам. А Олександр Павлович тоді був одним із спонсорів.

Сам Микола Сташук ще з листопада брав активну участь у черкаському Майдані, був у Самообороні. Зізнався – коли у столиці почали вбивати людей, всередині ніби щось перевернулося. Вирішив їхати туди разом із двома знайомими сім'ями.

"Прокинувся - а наді мною моляться шість священників" – спогади черкащан про Майдан

"Коли я побачив, що уже пішла в хід зброя і почали вбивати людей, то всю ніч не спав і думав, що якщо туди не поїду, то не зможу потім спокійно дивитися в очі своїм синам. Із Черкас вже нікого не випускали, довелося об’їжджати, – розповів він. – На Майдані я побачив те, чого не бачив ніколи: чоловіка у візку, який розбирав бруківку, жінок, які готували коктейлі Молотова… Це все було не награно, я розумів, що люди приїхали туди і готувалися стояти до кінця".

"Прикривали від куль дерев’яними щитами"

У ніч на 19 лютого, розповів Микола Сташук, по Києву патрулювали "тітушки". Людей, які виходили з Майдану, відловлювали, а міліція прямо кричала, що буде стріляти, пригадав він. Люди йшли на зброю із дерев’яними щитами і палицями. Так було до ранку.

"Вранці почалися вибухи, біля стели щось горіло. Сказав своїм друзям, що піду подивлюся, що там. Повернувся, кажу: "Почалося". Коли "Беркут" почав атакувати, люди без команди пішли вперед. Хоча перед цим домовлялися нікуди не підніматися і не вестися на провокації. "Беркутівці" цього не чекали, тому декого з них вдалося взяти в полон", – пригадав Микола Сташук.

"Прокинувся - а наді мною моляться шість священників" – спогади черкащан про МайданФото Миколи Сташука

Коли почали стріляти снайпери, він був біля Жовтневого палацу, допомагав носити поранених. Там і зустрів Олександра Прудька.

"Ми прикривали дерев’яними щитами, а він надавав медичну допомогу пораненим…

Уже потім нам самим це було навіть трохи смішно, бо це вогнепальна зброя і ті щити не врятували б", – додав Микола Сташук.

"Прокинувся - а наді мною моляться шість священників" – спогади черкащан про МайданФото Миколи Сташука

Після останніх пострілів мав таке відчуття, що це все уже відбулося, розповів чоловік. А коли наступного дня їхав додому до Черкас, розумів, що країна вже змінилася.

Із черкащан – Героїв Небесної Сотні – пам’ятає корсунського журналіста Василя СергієнкаУ квітні 2014-го Василя Сергієнка побили та викрали прямо з дому, а пізніше його тіло зі слідами катування знайшли у лісі. Суди над підозрюваними у цій справі тривають і досі.. Зустрічалися вже після Майдану, на судах, які тривали після тих подій.

На Майдані Микола Сташук отримав дві контузії – від світлошумових гранат. Однак після цього ще воював на Донбасі у добробаті, реабілітувався, має власну справу, навчається в юридичній академії і вірить у те, що в Україні можна ще багато чого змінити на краще.

Авторка Оксана Швед

Категорії
ПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди