16-річна бердичівка Мирослава Мариніч захоплюється мистецтвом, фотографією, займається танцями, пише вірші, перемагає у конкурсах. В інтерв'ю Суспільному вона розповіла, як поєднує навчання та різні хобі, як планує час і йде до своїх мрій. Вона вірить у важливість творчого самовираження та мріє надихати інших.
Ти є вихованкою зразкового ансамблю естрадного танцю "О-ля-ля" Центру позашкільної освіти імені Олександра Разумкова у Бердичеві. Як і коли захопилася танцями? Які успіхи маєш?
Перше знайомство з танцями відбулося, коли мені було майже 5 років. Я не ходила в дитсадок, тож мама записала мене на заняття з хореографії. Мені одразу припала до душі атмосфера танцювального класу, розминки і вправи, які ми робили, тому я охоче відвідувала уроки.

Звісно, був період, коли я хотіла покинути своє хобі, але через деякий час відчула, що ніби частинка мене завмерла в очікуванні. Тоді я зрозуміла, що танець дає мені крила, наповнює мою душу радістю, а інколи допомагає зі смутком. Танцюючи, я розказую свою історію. Зараз я танцюю у кожній новій постановці — від естрадних і класичних до сучасних.

У 2024 році брала участь у конкурсі "Міс Центру позашкільної освіти", представляючи танцювальний колектив. Восени 2024 року відбувся мій творчий вечір, де я презентувала два сольних номери і один із партнерками з колективу. Ми виграли вже чимало нагород, бо до війни їздили на різні конкурси.
А як почала писати вірші? Що надихає? Про що твої поезії?
З дитинства батьки прищепили мені любов до читання. Зараз я дуже багато читаю. Це мій спосіб ментально відпочити і набратися сил, помандрувати в інші світи і пізнати нове.
Я завжди хотіла розповісти свою історію, але не могла зібрати все до купи, щоб написати хоча б маленьке оповідання. Тож я написала один рядок, за ним — інший і вони на диво римувалися. Так я почали писати.

Найчастіше мене надихають власні спогади про окремі моменти, події з мого життя. Іноді це роблять люди, які можуть просто проходити повз. Також мене надихає природа, а особливо гори. Я вважаю їх своїм місцем сили, бо кожна поїздка до Карпат — це щось магічне і незабутнє. Більшість моїх поезій про емоції, бо в моєму житті, наповненому мистецтвом, вони відіграють надважливу роль. Часом це про кохання або дружбу, фантастичні світи або рідні вулиці. Кожен із віршів — це якась крихітна частинка мене, якою я хочу поділитися з іншими.

Ти також відвідуєш фотошколу. Що любиш найбільше фотографувати? Чи мала вже авторські фотовиставки?
У фотомистецтві мені найбільше подобається робити портрети, показуючи справжніх людей або ж їхні образи. Також мені приносить задоволення відпускати все на самоплив і робити так звані "вуличні фото". Люблю ловити моменти і події з життя людей, яких не знаю, і, можливо, ніколи більше не побачу.

Два роки тому, у 2022 році, в мене була персональна фотовиставка, і ця подія дала мені впевненість у тому, що я не маю зупинятись, а можу досягати навіть більшого. Також саме після неї я наважилася на комерційні фотозйомки і досі час від часу беру замовлення.

Маєш активну творчу діяльність, чи не заважає це навчанню у гімназії? Які успіхи маєш?
Іноді це дійсно важко. Але за всі ці роки я навчилася балансувати між улюбленим і потрібним. Мені допомагає те, що я люблю читати і маю фотографічну пам'ять, тож це спрощує багато завдань і економить час. Наприклад, більшість творів з літератури я читаю в повному обсязі, бо мені це подобається і допомагає на уроках. Та і загалом гуманітарні предмети даються легко. Загалом я відмінниця, хоч це часто тисне на мене, а іноді стає проблемою.

Як вдається все встигати? Що порадиш тим, хто не відвідує ніяких гуртків?
Якщо чесно, навіть не знаю. Просто стараюся планувати все завчасно і лишати хоча б один день на тиждень для відпочинку. Для мене найважчим було правильно розставити пріоритети на початку навчального року, і зараз я розумію, що це одне з найкращих моїх рішень. Але найчастіше життя не йде за планом, тож я навчилася швидко приймати рішення і покладатися на свої відчуття та інтуїцію.
Моя порада: не треба боятися, просто потрібно спробувати відвідати одне заняття. Можливо, нічого не станеться, а, можливо, це буде початком чогось грандіозного і приведе до успіху. Головне — робити те, що любиш, і не здаватися після першого провалу.

Чи визначилася вже, яку професію обиратимеш та куди вступатимеш після закінчення школи?
Для мене, як і для більшості підлітків, це складне питання. Єдине, в чому я впевнена: це буде щось творче, пов'язане з культурою, можливо, історією, а найбільше я хочу займатися саме мистецтвом.

Про що мрієш?
Найбільше мрію про нашу перемогу і відновлення України. Хочу також, щоб кожен громадянин розумів важливість мови, якою розмовляє, пише, читає, споживає контент.
У мабутньому хочу більше працювати з творчими людьми і сама продовжувати творити, хочу надихати інших займатись улюбленою справою та розвивати її.

Підписуйтеся, читайте, дивіться новини Житомирщини на наших платформах тут:
Telegram | Instagram | Viber | Facebook | YouTube | WhatsApp