До Всесвітнього дня української хустки, який відзначається 7 грудня, в Житомирському обласному краєзнавчому музеї відкрили виставку хусток та головних уборів, які носили жінки на житомирському Поліссі, починаючи із кінця ХІХ — початку ХХ століття.
Презентуючи колекцію поліських хусток, які зберігаються у фондах музею, завідувачка етнографічного відділу музею Надія Борисова розповіла, що такий елемент одягу як хустина для українок і, зокрема, для полісянок була обов’язковим атрибутом жіночого гардеробу. Хустка була окрасою жінки, демонструвала її матеріальні статки, ставала частиною обрядової атрибутики та здавна вважалася жіночим оберегом.
"Світити волосся" для жінки вважалося не правильним
За словами етнографині Надії Борисової, раніше українські жінки і, особливо, заміжні, носили хустки завжди. Колись вважалося неправильним з’являтися у публічному місці, церкві чи навіть на вулиці із непокритою головою, бо це могло накликати лихо.
"Така прикмета на теренах України, зокрема, і на Поліссі існувала аж до ХХ століття. Жінці не дозволяли показувати волосся стороннім, або, як казали раніше наші предки "світити своїм волоссям". Тож, коси жінки ретельно ховали за хусткою", — розповіла етнографиня.
Одна із давніх хусток мала назву намітка
Хустина-намітка сягала до 5 метрів завдовжки та пів метра завширшки. Вона була виткана із тонкого полотна і мала червоні смуги", — каже Надія Борисова.
"Серпанок — це тоненьке домоткане полотно. Хустки-намітки були неймовірно гарні. Нерідко вони виконувалися у поєднанні із мереживом. Існувало декілька способів зав’язування їх на голові. Найпоширенішим був, коли один кінець намітки пропускали під підборіддям, а другий спадав на спину. На Поліссі зав’язували ріжки вище від чола. Це було дуже красиво", — розповіла етнографиня.
Зав’язування хустки-намітки під підборіддям для заміжніх жінок пов’язано із давньою прикметою. Жартували: мовляв, так жінка буде менше говорити, а більше працювати, — каже Надія Борисова
"Ми ще всі досі пам'ятаємо своїх бабусь. Чому вони хустки під бороду зав'язували? А тому, казали, що це так здавна повелося. Жінка повинна менше теревені правити та пліткувала біля тину чи на базарі, а замість цього краще працювала вдома. Бо роботи завжди було багато: і біля господарства, і біля дітей", — розказала Надія Борисова.
А ще, з її слів, різні варіанти зав'язування хусток-наміток пояснювалося так: потрібно від жінки відлякувати недобрі погляди — аби її хто не зурочив.
"Наші предки були дуже забобонними. Вірили в різні прикмети чи замовляння. А відтак, казали, зв’язані із хустки "ріжки" на голові, збоку або не-інде мали захищати її від "злого ока", аби вона не хворіла. Бо про здоров’я жінки дбали. Окрім того, ріжки мали відлякувати погляди сторонніх чоловіків. Особливо, якщо жінка заміжня та гарна. Адже в неї є свій чоловік, і чужий залицяльник ані їй, ані її родині не потрібен", — розповіла дослідниця даніх прикмет, пов'язаних із носінням українських хусток.
Хустки-опиначки для українок мали більш практичне застосування
Це теж велика хустка (хоча і менша за розмірами, як намітка), якою спочатку оповивали голову, а коли треба, в неї можна було замотати дитину або зав’язати собі плечі, — сказала Надія Борисова.
"Спершу таку хустку одягали на голову. Також її можна було використати, якщо потрібно кудись перенести дитину. А на плечі її закидали задля того, щоб перенести коробку-"телевізор". Для того, щоб спина потім не боліла від важкої ноші. Та й щоб ця коробка у спину не врізалася і не натирала. Таких хусток тепер немає у сучасному гардеробі. Бо немає в них потреби", — розповіла етнографиня.
Хустки в українок були яскраві та різнокольорові
Основними кольорами хусток, які були в гардеробі української жінки, були синій, зелений, рожевий та жовтий. Траплявся і чорний. Проте превалював червоний, — каже Надія Борисова.
"Хустки, як правило, були дорогі, вишиті шовком, люрексом. Із орнаментів популярними були великі квіти або інші рослинні візерунки. Були зображення птахів або просто певних геометричних фігур. Як правило, хустка мала бути виготовленіа із добротної фактури, адже в ній жінка повинна була мати гарний та ошатний вигляд і обов’язково бути привабливою", — розповіла етнографиня.
Традиційною українською хусткою є біла
Зараз більшість дослідників-етнографів припускають, що традиційно українською є хустка білого кольору, — каже Надія Барисова.
"Традиційно українськими були білі хустки. Нерідко вони були розшиті ніжними вишиваними візерунками. Візерунки могли бути також білими, могли бути блискучими або вишитими чорно-білими нитками. Такі хустини обов’язково мали торочки або китиці, які слугували оберегами. Як правило, із двох боків. Окрім того, вони пасували до білих фартушків, спідничок, ремінців, намиста, якими також здавна прикрашали себе українські жінки. Вважалося, що білий колір символізує світле жіноче щастя", — розповіла етнографиня.
З її слів, різнокольорові хустки в Україну привозили торговці із різних країн — Китаю, США, Японії. Такі хустки були дорогими. Щоб купити одну таку хустину для своєї дружини, чоловіку часом доводилося заощаджувати гроші упродовж 10 днів, — розказала завідувачка етнографічного відділу музею.
Українська хустка як обов’язковий елемент обрядовості
Жодний традиційний український обряд не обходився без хустки, — каже етнографиня. Це і заручини, і сватання, і весілля, і хрещення дитини, і різноманітні народні свята.
"У свято Катерини дівчата, зазвичай, ходили до церкви і просили собі хорошого нареченого, бо кожна дівчина хотіла знайти собі пару. Для цього теж зав'язували гарні хустки. А далі були зимові вечорниці та свята, в тому числі, пов’язані із Різдвом — аж до Водохреща. Колядували, щедрували, посівали. І дівчата, і парубки одягали своє найкраще вбрання", — розповіла Надія Борисова.
Виставка українських хусток у краєзнавчому музеї триватиме до 6 січня 2025 року.
Підписуйтеся, читайте, дивіться новини Житомирщини на наших платформах тут:
Telegram | Instagram | Viber | Facebook | YouTube | WhatsApp
