Приготування балабушок та вареників, гучні забави та ворожіння — так здавна наші предки зустрічали одне із найулюбленіших свят у році — Андрія Первозванного. Вважалося, що участь в Андріївських вечорницях, обрядах та ритуалах для незаміжніх дівчат — це можливість передбачити майбутню долю, а для неодружених парубків — шанс проторувати серце для своєї обраниці, — розповіла Суспільному завідувачка етнографічного відділу Житомирського краєзнавчого музею Надія Борисова.
За її словами, вечір та ніч проти Дня Андрія — 30 листопада (раніше 13 грудня) вважалися особливо магічними, а відтак вірили, що у ці дні можуть ставатися дива, і всі омріяні бажання неодмінно здійсняться.
"Річ у тім, що це свято із обрядами та ритуалами зародилося у дохристиянські (язичницькі) часи. І в той час воно називалося Калитою. Спеціально до свята наші пращури виготовляли виріб із тіста — калиту, який мав бути круглої форми. Бо уособлював сонце, шануванню якого у дохристиянські часи надавали особливого значення. На думку наших предків, сонце потрібно було захищати від міфічних істот, які начебто хотіли його з'їсти, вкоротити чи вкрасти. У листопаді-грудні світловий день скорочувався, а ночі ставали довшими. Тож, аби сонце знову відродилося, для цього влаштовували різні обряди. Так народилися Андріївські вечорниці. Сьогодні це День Андрія Первозванного — одного із 12 апостолів Ісуса Христа, який, як вважається, приніс слов'янам християнське вчення і, за легендою, є покровителем української землі", — сказала Надія Борисова.
На вечорницях дівчата пекли обрядові коржі, солені балабушки, варили вареники із різними начинками, щоб пригостити ними хлопців. А далі разом влаштовували різні забави та веселощі, — каже етнографиня. А поки чекали на хлопців до гостини, дівчата ворожили.
"Ворожіння було пов'язано із тим, що кожна незаміжня дівчина хотіла дізнатися, яке в неї буде майбутнє. Бо на Водохреща могли засилати сватів, а одразу після свят починався сезон зимових весіль. Тому для кожної дівчини було важливим не прогадати з нареченим", — розповіла про особливості ворожінь на Андрія Надія Борисова.
За словами етнографині, ворожіння засуджувала церква, проте народні традиції та звичаї брали гору. Багато ворожінь, які відбувалися багато десятиліть поспіль, поширені і до сьогодні.
"Наймістичнішим вважалося гадання на дзеркалі. Кожна дівчина робила це наодинці: ставила дзеркало, обабіч якого запалювала дві свічки. Саме вогонь мав захистити її від проникнення злих духів та показати образ нареченого. Перед дзеркалом із заплющеними очима промовляла слова: "Я тебе, дзеркало, питаю, з ким я свою долю залучити маю. З'єднати мене із (називалося ім'я обраного парубка) прошу, бо його в серденьку ношу". Після цього вона розплющувала очі і вдивлялася у дзеркало: кого ж воно їй покаже. На завершення обов'язково їй потрібно було сказати: "Цур мене!", щоб завершити ритуал", — розказала етнографиня.
За словами Надії Борисової, також ворожили на розтопленому воскові. Його виливали на воду — і так передбачували подальшу долю. Також клали під подушку записки з іменами парубків, а вранці витягували; клали гребінець і вірили, що вночі присниться їй суджений, який буде її розчісувати.
"А ще — виходили ввечері надвір і прислухались, у якій стороні загавкає пес. Мовляв, звідти чекай і сватів. Також обіймали і рахували штахетини: парна кількість — до заміжжя, непарна — треба рік почекати. Ламали гілочки вишні і ставили у воду: якщо до Різдва розпустяться — до весілля", — розповіла етнографиня.
Ще одним із різновидів гадання було рахувати насінини, каже дослідниця давніх українських традицій. Зокрема, дівчата ходили до комори, набирали у жменю зерна, поверталися у хату і рахували: парна кількість зернин — до заміжжя.
Також на вулиці дівчата викладали в ряд випечені власноруч балабушки і випускали собаку. Чию балабушку першим з'їсть пес, та в наступному році першою заміж вийде.
"Вибігаючи надвір, дівчата імітували посів льону, потім волочили довгими спідницями, примовляючи: "Святий Андрію, на тобі конопельки (льону), сію у землю, дай же мені, Боже, знати, з ким їх буду долю свою брати!". Також вибігали на дорогу і в першого-зустрічного запитували його ім'я. Вважали, що так і буде звати її майбутнього чоловіка", — сказала Надія Борисова.
Старовинні гадання збереглися і досі та тісно переплелися із сучасними. Етнографиня каже, що молодь і сьогодні збирається на свято Андрія, відзначає його і ворожить. Адже інтерес до майбутньої долі є невід'ємною частиною свідомості кожної дівчини та жінки.
Завідувачка відділу етнографії також розповіла, що на Поліссі існував унікальний старий обряд до свята Андрія.
"Це дуже старий обряд. Про нього згадують місцеві краєзнавці у власних дослідженнях. Але про нього сьогодні ми можемо тільки розповісти. Він називається "Сповідь діжі". Як відомо діжа, в якій замішувалося тісто для домашньої випічки, колись посідала почесне місце в кожній оселі. Адже там, як казали наші предки, зароджувався хліб. Напередодні свята її ретельно мила господиня, особливо, та, у якої були доньки — щоб в майбутньому покращити їм зачаття для народження дитини і полегшити пологи. Вважалося, що напередодні Андрія всі діжі сходились і обговорювали своїх господинь, зокрема, чи добре вони за ними доглядають, чи не лихословлять у їх присутності", — розповіла Надія Борисова.
За її словами, згідно із традиціями напередодні ворожіння дівчині, яка гадає на свого судженого, не можна було певний час їсти м'яса, потрібно було дотримуватися дієти із хліба та води. При цьому вся її родина має бути ситою.
Ворожити на коханого могли тільки дівчата або незаміжні жінки. Після ворожіння потрібно було мовчати не лише до, а й після ворожіння, а в ідеалі — аж до наступного ранку.
Також на Андрія заборонялося шити, вишивати та прибирати в хаті.
Підписуйтеся, читайте, дивіться новини Житомирщини на наших платформах тут:
Telegram | Instagram | Viber | Facebook | YouTube | WhatsApp
