"Свято, яке завжди з тобою…" — виставковий фотопроєкт під такою назвою привезла до Житомира журналістка, ведуча новин Українського радіо Ірина Антонович. В інтерв'ю Суспільному вона розповіла, які роботи увійшли до експозиції виставки, як і чому вона захопилися фотографією, що пов'язувало і пов'язує її з Житомиром, як вплинула на її творчість війна.
"Свято, яке завжди з тобою…", — що це за виставковий фотопроєкт, його мета, які роботи увійшли до експозиції?
Світлини об'єднані темою мандрів і збереження простору людяності. Вони зроблені під час перебування за кордоном: і під час евакуації в перші місяці повномасштабної війни, і зовсім нещодавно цьогоріч, а також ще до війни та пандемії, відколи в нас почав діяти безвізовий режим.
Назва виставки співзвучна назві легендарної книжки спогадів американського письменника Ернеста Гемінґвея про його молодість у післявоєнному Парижі 20-х років ХХ століття "Свято, яке завжди з тобою". Це ліричний пристрасний твір, світлий, мов юність, яка попри жорстокі роки війни вміє радіти, творити і цінувати радість життя.
Виставка світлин "Свято, яке завжди з тобою" — це ніби ковток сьогодення під іншим ракурсом. Свято — не лише феєрверк, це духовне піднесення, це пізнання історії і культури жителів інших країн і пошук спільних сенсів у прагненні до любові та миру.
Я намагалася сказати, що варто плекати у собі свято і святість, щоб не дати світові зникнути від люті. Наш світ як ніколи крихкий, йому загрожують природні стихії, релігійні конфлікти, тоталітарні системи. Все це проти звичайних людських потреб жити і бути щасливими. В інших світах особливо відчуваєш цінність рідного дому і близьких серцю людей. Все це допомагає віднайти внутрішнє сяйво, щоб мати силу жити, боротися і перемагати.
Коли ви захопилися фотографією, що стало поштовхом до початку виставкової діяльності?
Фотографія — це моє хобі, захопилася в юності тоді ще плівковою фотографією, коли в мене був фотоапарат "Смєна". Потім потужніше зацікавилась в 2016-2017 роках, коли з телебачення перейшла працювати на радіо в новини і певно відчувала брак "картинки". А, можливо, на це вплинуло те, що в моєму оточенні завжди були оператори і фотографи, зокрема й покійний чоловік, — фотохудожник Валеріан Антонович. Він був просто одержимий фотографією і постійно розвивався у професії.
Певний час опановувала зйомку цифровим фотоапаратом Canon, навіть робила з ним персональну фотовиставку "Без меж", а тепер перейшла на звичайний iPhone, який також має доволі якісну фотокамеру, нею легко знімати, зокрема, репортаж, що мені найбільше подобається.
Яким жанрам фотографії віддаєте перевагу? Яку з робіт вважає своїм успіхом?
Обожнюю фоторепортаж, можливо тому, що все життя працюю в журналістиці, і тепер на радіо в інформаційному потоці. От саме "правда життя" без програми обробки Photoshop, а тим паче без штучного інтелекту — найправдивіша картинка, без прикрас, яка завжди вабить найбільше, особливо, коли і вирішальну мить схоплено, як сказав відомий французький фотограф, класик світової фотографії Анрі Картьє-Брессон.
Улюблених робіт багато, найвдаліші ті, де вдалося передати емоцію та історію без будь-яких пояснень. Я не заперечую ні в якій мірі Photoshop і ШІ, особливо в ракурсі створення художнього фото. Але лише як інструмент, а не повну заміну фотомайстерності.
В епоху соцмереж фотографії живеться нелегко. Кожен другий — фотограф: знімає на смартфон, постить в Instagram, збирає лайки. Хто такий фотограф зараз? Що робить фотографа фотографом?
Мені подобається, що фотографа ще називають світляр, тобто він вміє керувати світлом і створювати світлини. Гарний фотограф по суті має бути "художником світла". Напевно, той є справжнім фотографом, хто довго і ґрунтовно цим займається, відданий професії, має талант, але, крім того, що гарно володіє ремеслом, постійно вдосконалюється, і, звісно, бере участь в фотовиставках.
Кажуть, є професіонали і аматори. Як на мене, для справжнього професіонала його робота, крім доходу, передусім — це ще і хобі, яке приносить йому справжню насолоду.
Люблю зйомку на природі з "живим" освітленням. Найцікавіші фото виходять під час сходу чи заходу сонця, коли світло падає під кутом і створює неймовірні тіні.
Свої творчі напрацювання ви демонструєте, зокрема, у Житомирі — місті, з яким вас багато пов'язувало і пов'язує, що саме?
Житомир — місто мого дитинства, юності, професійного становлення. Це місто, де наразі живуть батьки, друзі і знайомі, тому щоразу після виставки у столиці вважаю за необхідне поділитися своїми роботами із земляками — житомирянами.
Цього разу виставка буде в музеї космонавтики, де для кожного фотографа розміщення експозиції набуває ще й особливого філософського звучання.
Окрім фотографування, подорожей, роботи ведучою на Українському радіо, ви ще пишете вірші та є виконавицею бардівських пісень. Що надихає?
Співаю дуже давно. Гітара, як друга душа, — бальзам для душі. Найкраще вірші пишуться одразу під мелодію. А надихає все, що найглибше западає в душу. Інколи надихає поезія українських авторів. Буває так, що вірші починають звучати, і тоді народжується пісня.
Крім того, що співаю свою поезію, маю чимало пісень на слова інших поетів, зокрема, і нашого житомирського письменника Василя Головецького, з яким ми колись працювали на житомирському телебаченні, також є в мене пісні на вірші Юрка Іздрика, Світлани Короненко, Катерини Калитко, мого радійного колеги Романа Коляди.
Як вплинула на вашу творчість війна?
Війна, як це не дивно, дала новий поштовх. Спочатку була повна тиша, як то кажуть, музи мовчали. А згодом навпаки — вони впевнено стали лунати і закликати до миру і перемоги. А ще вони врівноважують, дають сили жити і йти вперед. Вони допомагають долати біль втрат.
Щодня ми прокидаємося і дивимося на "світло з небес, і жевріє радість, припорошена болем", — як написала Катерина Калитко. А зрештою "виграє той, хто цю землю любив і засіяв…".
З кожним новим ударом долі наш дух має ставати міцнішим. І в цьому велика заслуга фотографів-художників, які мають оголену душу, і всі болі України відчувають особливо гостро, мають дар передбачення і дар впливу. Крім того, вони є літописцями, і їхні фотодокументи розкажуть нашим нащадкам всю правду про війну.
Про що мрієте? Що у планах?
Планів багато, але в наш час, коли на плани впливають ракети і "шахеди", особливо не помрієш. Головне — цінність людського спілкування, взаємообмін позитивною творчою енергією. Тому ціную наразі кожну мить. Принаймні поки що планую і надалі творити у творчому об'єднанні "Kyivphotos Hall 2012", з яким власне я і почала свою серйозну виставково-концертну діяльність у 2018 році. Хочу видати збірку віршів, подорожувати. Але найголовніша мрія — про мир в Україні.
Підписуйтеся, читайте, дивіться новини Житомирщини на наших платформах тут:
Telegram | Instagram | Viber | Facebook | YouTube | WhatsApp
