Михайло Гаврилюк, піхотинець батальйону "Свобода", з перших днів повномасштабного російського вторгнення став на захист України. У липні 2024 року військовослужбовець загинув на Донеччині. Родина військового дотепер не може забрати його тіло. Кореспонденти Суспільного дізнавалися про життя та досягнення чоловіка.
Раніше загиблий військовий розповідав, звідки отримав позивний.
"Мій позивний "Музикант", сам я з Житомира. У "Свободі" я десь більше року воюю. Сам професійний музикант, по професії класичний піаніст", — говорив Михайло Гаврилюк.
За словами бабусі Михайла Марії Гаврилюк, захисник був добровольцем.
"Ми не можемо його забрати. Розвідку посилали, три трупи там: він і ще два побратими його. Він є там. І місце, де він загинув, трьома цифрами позначено. З ним не було зв'язку. Командири втратили з ним зв'язок. Вони були там незахищені зовсім: ні авіацією, ні артилерією, ніким. І були під наглядом цих дронів ворожих. І вони (російська армія — ред.) бачили, де вони пересуваються, де ходять і вони їх там закидали цими дронами. В тому місці, де Михайлик знаходиться — це вже два чи три кілометри від Росії", — розповіла Марія.
Жінка опікувалася онуком з дитинства.
"Я його виростила. Йому ще не було чотирьох років, як його мати залишила зі мною. Поїхала до Росії. Там і живе. Я подумала, щось цікавеньке йому треба, щоб йому було цікаво, щоб він не сумував у мене, щоб щасливе дитинство було", — поділилася Марія.
За її словами, змалечку почала розвивати у Михайла творчі здібності. Вона вчила онука правильної інтонації, дикції, міміки та жестикулюванню.
"24 години на добу працювала на нього. Ми з ним і сміялися, і плакали разом. Як Михайлик до мене прийшов, ми почали вивчати молитви. І він ці молитви на льоту хватав. Запам'ятовував все швидко: українські пісні, він співав гарно, він пісні на льоту хватав. У нього феноменальна була пам’ять. Один раз прочитаєш йому, а другий раз, як читаєш, він уже знає напам'ять. Недаремно "вундеркінд"написали. Ви аби побачили його репертуар — по 200, по 300 було поезій і він всі знав напам’ять", — додала бабуся загиблого захисника.
Музичну освіту Михайло здобув у Житомирському музичному фаховому коледжі на фортепіанному відділі. Навчався в Київській академії музики імені Глієра. Михайло працював 12 років звукорежисером. Марія розповіла: з дитинства онук брав участь у конкурсах та фестивалях. Він виступав з концертами у Житомирській філармонії, в інших концертних залах області. Про його здобутки писали в газетах та журналах. Жінка говорить, що для онука була сценаристкою, режисеркою, хореографинею та музичною редакторкою.
"Він читав і прозу, і гумор, і драму. Ми, як отримала Гран-прі, то у нас не було художнє слово, а театральне мистецтво. Він в різному амплуа міг виступати, партію фортепіано з оркестром він грав. Концерт Сен Санса грав. Як його руки бігали по клавіатурі. У нього вдача була. Отакий він був: світлий та веселий. У нього була світла душа, чисте серце. Він гарний хлопець був", — сказала Марія.
Жінка розказала, що відмовляли внука йти до війська.
"Навіщо він пішов на той фронт? Он скільки їх не йде цих артистів, а він пішов. Він навіть слухати не хотів, коли ми йому казали, щоб не йшов", — додала Марія.
Також жінка розповіла, що внук за час перебування на фронті змінився.
"Останні рази як приїжджав, він такий був виважений, серйозний, розумний, якісь такий був зовсім інший. Він так змінився в кращий бік. От кажуть психіка, там ламається, але ні. У нього все було нормально. Хоч він розказував страшні речі", — розказала бабуся Михайла.
Дядько Михайла Олексій Гаврилюк, з його слів, був чоловіку за батька. Щодня, коли Михайло був на війні, підтримував з ним зв'язок. Олексій розповів, що у червні 2024 року Михайло отримав поранення.
"Йому робили операцію, виймали осколки. Їх там дуже багато було. І були дуже далеко, лікарі не могли їх дістати. Йому пропонували операцію ще зробити, але він відмовився. Йому боліло, але він говорив, що може ходити. Він не плакався, як інші. Міг би сказати: що я поранений і мені болить. Ні, повернуся назад на фронт. Він і патріот був дуже великий, і за побратимів переймався. І він вже просто психологічно не міг собі цього дозволити(не повернутися у військо — ред.)", — розказав Олексій Гаврилюк.
Раніше загиблий військовий казав, що смерть — це страшно, але природно.
"Страшно всім померти. Це природно для людини, але ніхто з цієї планети не піде живим. Це факт. Всі рано чи пізно помруть. Головне — яке ти життя проживеш", — говорив Михайло.
За словами Олексія Гаврилюка, військовослужбовець та музикант Михайло знав, що вже не повернеться з фронту.
"Він знав. Особливо в останній раз він сказав:"Я не повернуся", — розповів дядько захисника.
Бабуся Марія чекає внука живого вдома.
"Для мене він живий. Я не вважаю, що він не живий. Мені здається, що він повернеться, зайде в хату. Я його нагодую, обніму, поцілую, побалакаю з ним, поспілкуюся, як завжди. Я ні про що більше не мрію", — сказала жінка.
Підписуйтеся, читайте, дивіться новини Житомирщини на наших платформах тут:
Telegram | Instagram | Viber | Facebook | YouTube | WhatsApp
