Житомирська юристка Наталія Василюк-Нізамеєва вже рік займається стендапом. В інтерв'ю Суспільному вона розповіла, як розвивається жанр стендапу у Житомирі; чому, незважаючи на війну, людям потрібно жартувати і психологічно розвантажуватися; а також як вдається поєднувати юриспруденцію та стендап.
Як це — бути стендапером у Житомирі?
Ви знаєте, класно. Знаю, що ця ніша непогано розвивалася раніше. Тому я радію, що маю можливість її дещо відновити і, можливо, когось надихнути повернутися в стендап або, навпаки, почати. У нас дуже багато смішних людей насправді. Я насолоджуюся кожним виступом, кожною усмішкою і навіть невдалими жартами — бо то безцінний досвід. Підкорити Житомир непросто однозначно. Але складнощі мене страшенно приваблюють. І Житомир — моя величезна любов. Як можна їхати підкорювати інші міста, допоки моє не підкорене?
Як і чому вирішили займатися саме стендапом? Чим приваблює цей жанр?
Почалася війна, і як і більшість людей, я втратила свою роботу. Працювала юристкою до війни довгий час. Тож почала шукати себе в інших нішах: це були здебільшого ІТ-спеціальності. Це єдине, що на той час користувалося попитом. Але через пів року стало знову актуальним вирішувати юридичні проблеми громадян, і я знову повернулася до своєї юридичної справи і не жалкувала.
Стендап прийшов до мене через книжку. Я випадково натрапила на стелажі на цікаву назву книги "Йду в стендап". З перших же сторінок привернули увагу рядки автора: "Якби у вас не було почуття гумору і ви не були б смішні, то навряд чи вас зацікавила би ця книга". І понеслося. Я прочитала її. А далі рік я не могла наважитися, проте писала матеріал. А коли наважилась і люди сміялися, то пішла далі.
Моя мотивація займатися стендапом? Насамперед це роблю тому, що люблю смішити людей. Це в мене з дитинства. Працюючи юристкою, сильно не посмієшся, хіба що істерично через скажені дедлайни. Тому стендап — моя віддушина, і, сподіваюся, люди, які приходять до мене, теж дещо заспокоюються і розслабляються. І, звичайно, заробляють зморшки від сміху. А такі зморшки завжди дуже симпатичні. Зморшки злості не дуже пасують людству. Тож я за "позитивні" виступаю.
Як вдається поєднувати роботу в юриспруденції та стендап?
Юриспруденція вимагає величезної концентрації, постійного вдосконалення і самовіддачі. Тому іноді здається, що мені не вдається це поєднувати взагалі. Але настає наступний день, коли я розумію, що не можу жити без смішинок і людей, яким це заходить. І мені дуже подобається це шаленство і лютий ритм. То те, то інше. Поки що не уявляю себе в чомусь одному. Ці обидві сфери — мої невідʼємні частинки.
А як із розвитком стендапу саме у Житомирі? Які є труднощі?
Я маю шалене бажання відкрити власний "Відкритий мікрофон", мати власну команду в Житомирі, з якою можна буде підкорювати вершини. Так значно легше. Коли ти не одна. Мабуть, найбільша моя потреба — це команда. Так починають. Я вірю, що люди, які хочуть і горітимуть цим, як я це роблю, знайдуться. Бо я дуже люблю перетворювати власні виступи в мінівистави. А разом із командою, то буде ще потужніше.
Треба мати достатньо матеріалу, щоб виступати перед аудиторією. З цим немає проблем?
З матеріалом проблем немає, бо зі мною постійно відбуваються смішні речі. Мені іноді здається, що вони самі до мене підтягуються, аби матеріал завжди був. Я можу написати матеріал в останній день просто зі свого життєпису за останній місяць. Я — магніт для смішних та безглуздих ситуацій.
Стендап — це про заробіток чи більше справа для душі?
Я не заробляю на стендапі. Я маю хорошу роботу, яка з головою покриває мої потреби не лише в фінансовій сфері, а й в потребі допомагати людям. Просто я вирішила, що хочу допомагати не лише з вирішенням людських проблем, а й з хорошим настроєм. І це такий контраст. Ви навіть не уявляєте. Я буквально варення серйозності і сміху водночас. Це круті відчуття. Можливо, з часом таке бажання зʼявиться. І тоді це буде вже зовсім інша історія.
Багато людей кажуть, що жартувати зараз недоречно. На вашу думку, це потрібно робити?
Гумор — це сила. З ним легше йти по життю насправді. Я охоче розсмішу або піду туди, де зможу посміятися. Ми потребуємо позитивних емоцій зараз, як ніколи. Всім вистачає негативу, ми всі живемо в стані війни, який не може не генерувати негатив, злість і розпач. Тому гумор і підтримка військових надзвичайно важливі.
Чи можна стверджувати, що стендап — це певною мірою психотерапія і для глядача, і для коміка?
Для мене однозначно це — психотерапія. Я висміюю будь-які власні проблеми, і більшість із такого матеріалу ніколи не буде почута. Це мій маленький захисний механізм і навіть рефлексія. Тому дуже раджу спробувати, а потім прийти до мене в стендап-команду. А от для глядачів це — сміхотерапія, звичайно. Сама охоче ходжу на стендапи.
Які жарти зараз найбільше подобаються аудиторії, а які теми — табу?
Найбільше однозначно заходять жарти про стосунки. Люди люблять чути життєве. Лінь, дружба, дитинство — теж дуже гарно йде. А от на тему релігії, як на мене, дуже небезпечно жартувати.
Як народжуються жарти?
Жарти народжуються із життя. Я вже виходжу вранці з дому із передчуттям, що буде щось безглузде і смішне сьогодні. І, можливо, цими думками я то притягую. Я сідаю описати те, що вже відбулося, і, можливо, трошки прикрасити. Ми всі живемо в безкінечному стендапі. Просто хтось це підмічає і записує — я типу. А хтось ділиться зі мною — я теж записую і можу вкрасти собі чужі смішні історії. А хтось мріє виступати в команді і ще мене не знайшов, а я когось.
Які маєте плани на майбутнє?
Планую у майбутньому якнайшвидше змінити скло на телефоні, вже місяць не можу до цього дійти. А якщо серйозно, із мрій — показати, який Житомир талановитий на коміків, де є й я, зокрема. Розкрити його прекрасні смішні сторони. А далі підкорювати міста України.
Підписуйтеся, читайте, дивіться головні новини Житомирщини на наших платформах:
Telegram | Instagram | Viber | Facebook | YouTube
