Сергій Савчук — 56-річний вчитель-ветеран російсько-української війни, який близько 26 років служив у армії, а зараз працює в житомирському ліцеї №31, навчаючи молодь патріотизму.
Яким був шлях від воїна до вчителя "Захисту України" — чоловік розповів кореспондентам Суспільного.
Розкажіть про ваш військовий досвід
Я в армії служив 26 років. Закінчив Житомирську школу №19, вступив до військового училища, вчився на Уралі (тоді ще був Радянський Союз). Вперше пішов у військо у 1985 році, мені було 17 років.
Спершу рік відслужив у Білорусі. Потім два роки був у Німеччині. Далі довелося побувати у Середній Азії та об'їхати у відрядженнях весь Кавказ.
Повернувся в Україну у 1992 році, прослужив ще два роки, вступив до військової академії, у 1996 році отримав звання майора. З того часу служив у Збройних силах України на посадах заступника командира військової частини.
У 2005 році частина розформувалася, я мав право на пільгову пенсію і пішов.
Я був на пенсії з 2005 по 2014 рік. Далі пішов добровольцем у військо, у віці 46 років потрапив до 79-ї окремої десантно-штурмової Таврійської бригади з Миколаєва, відслужив там понад рік, демобілізувався за станом здоров'я.
Як та чому вирішили стали вчителем?
По закінченню військового училища я мав змогу отримати ще одну вищу освіту — вчителя історії та правознавства. У 2015 році після демобілізації я пішов до школи №24. А у 2018 році мені запропонували ще раз послужити – вже втретє, на посаді заступника командира однієї з військових частин, я підписав контракт на три роки і служив би ще, але комісували за станом здоров'я. Мені призначили другу групу інвалідності пожиттєво, тому мусив попрощатися назавжди з армією і повернувся назад на роботу в школу. Наразі працюю в ліцеї №31 і мені все подобається.
Після 2022 року у ТЦК я був близько десятка разів, не беруть мене, тому що я повністю непридатний.
Як вам вдається знаходити контакт з учнями?
Великої різниці між 18-річними юнаками, які в армії, та меншими на рік-два дітьми у школі, немає. Тому сказати, що дуже важко знаходити спільну мову, не можу. Я дуже люблю працювати з дітьми, мені подобається це, і сподіваюся, що в нас це взаємно.
Діти на мої уроки ходять із задоволенням, особливо дівчата. Що цікаво — на заняття зараз ходять два класи, яких я називаю "жіночий батальйон", бо в одному класі 26 дівчат і 6 хлопців, а в іншому — 8 хлопців і 28 дівчат.
У нас немає поділу на заняття для чоловіків та жінок, всі однаково вивчають.
Наші учні багато що вміють та знають, коли до нас приїжджали бойові медики з 95-ї бригади, то не було чого навчати — всі вправно відповідали на питання.
Чи змінилися настрої молоді під час великої війни?
Настрої молоді лише посилилися. Дуже багато зараз йдеться про важливість патріотизму. Патріотом з-під палки людина не стане, тому виховання громадянина, особистості як патріота повинно починатися ще змалку і в комплексі — в сім'ї, школі та державі.
Підписуйтеся, читайте, дивіться головні новини Житомирщини на наших платформах:
Telegram | Instagram | Viber | Facebook | YouTube
