Декілька разів на тиждень військовослужбовець Збройних сил України Максим Мануйлов із Вознесенська грає та співає на пішохідній вулиці Михайлівській у Житомирі. За півтора місяця зібрав близько 30 тисяч гривень на наземні дрони.
Я вперше в житті потрапив до Житомира десь в березні-квітні цього року. Я взагалі не можу зараз бути на "нулі", не можу ні каску, ні бронежилет вдягнути, тому що в мене болить коліно, вирішив принести якусь користь своїм хлопцям і вирішив збирати на дрони, щоб хоч якось їм допомогти — голосом своїм. Я просто своєму другу з фронту подзвонив і кажу, що я зараз вирішив збирати на фронт гроші. Кому будемо збирати гроші? Він мені скинув тут одного інженера, який вже розробив "Змій". Так називається цей дрон, на колесах. Він розміновує місцевість для штурмових дій. І на цій базі на цей момент він створює дрон мінувальний.
До повномасштабного вторгнення росіян Максим працював сімейним лікарем впродовж семи років.
20 червня нас вивели на Богородичне. Моя вся рота була на "нулі", я був на точці евакуації. Я їх бинтував, стабілізував. Після Богородичного нас вивели на доукомплектування, тому що у нас після Богородичного було 70 "трьохсотих". Плюс було навчання, до речі, перше з початку повномасштабної війни. Тому що в перші дні навчання ніякого не було, це ж ясно. І нас готували, як потім виявилось, до Харківського штурму, який почався 5 вересня. Під час Харківського штурму я вже не був на точці евакуації, я був у складі десантно-штурмового відділення. Ми тоді йшли в авангарді впродовж 50 кілометрів аж до річки Аскол, де ми потім з боями пробилися до річки Аскол. Там ми зафіксувалися, окопалися. Нас потім почали бомбити літаки.
Максим розповів про отримання травми.
Прийшло ще, може, де днів 15, все більш-менш заспокоїлося вже. І я отримав бойову травму, потрапив до харківської лікарні. Врешті-решт я 4 місяці не був в підрозділі. Я відмовився від проходження ВЛК і пішов знову на фронт, у свій підрозділ. Ми тоді були на Кремінній. Було кілька бойових виходів. І в нас через 2 тижні, як я тільки пройшов у свій підрозділ, нас перевели на Бахмутський напрямок. Це був десь початок лютого. Десь 2-3 лютого, коли Бахмут почали брати в кліщі. І там, під Бахмутом, десь близько села Іванівське, ми були там на позиціях. Нас почали обстрілювати мінометами. І я отримав поранення в колінний суглоб, залетів уламок. Він мені зламав кістку, плюс він залишився в суглобі. Звідти мене винесли, скільки могли пронесли. Потім понесли більш тяжких, а я вже далі сам десь години три повз. І потім мене підібрали свої, витягнули. Після того тривале лікування. З того часу я на "нулю" не був. Я був поранений 20 лютого 2023 року.
Після лікування Максим змінив декілька підрозділів, а через травму не зміг закінчити офіцерських лікарських курсів. Нині перебуває поза штатом.
У мене спеціалізованої освіти музичної немає. Я сам з Вознесенська, з Миколаївської області. Коли вчився в школі, то я ще музичну школу закінчив по вокалу і по фортепіано. Я, власне, співати почав десь років з 11, тому що в мене мама співає. Вона навчила співати. Після того, як я вступив в медичний університет, це мені було десь 17 років, я десь згодом роки три не співав взагалі. Я вчився і десь, може, з курсу четвертого почав знову відновлювати ці навички і грати на фортепіано, на гітарі і вокал. Старався тримати в тонусі сам голос. Ходив також я, поки вчився в Одесі, впродовж року-двох десь на 10-15 уроків у викладача Одеської консерваторії. Під час війни я не особливо співав, не завжди був доступ і до гітари. І потім я ліг на койку, на стаціонарному лікуванні полікувався в Одесі. Після того приїхав сюди вже поза штат і вирішив періодично виходити на Михайлівську й збирати на дрони.
Максим поділився, як люди реагують на співи на Михайлівській.
З приводу реакції людей, вони йдуть, кидають гроші, дякують. Хтось просто проходить поруч. Багато дітей кидають гроші. Вони йдуть без батьків, такі діти. Не те, що там батько дав дитині і вона кинула мені, але й такі також є. А є просто діти, вони хочуть, щоб я скинув на дрони. Стосовно репертуару, то були люди, що зупинялися, кажучи, що тут мало хто таке співає, що це я деяким людям відкриваю щось нове в музиці. Вони раніше не чули. Тому що в мене в репертуарі багато повстанських пісень, УПА. Я співаю ще три свої пісні, народні пісні. Сучасні я не співаю пісні, бо мені здається, що їх дуже добре співають ті, хто їх зараз і співає. Воно і так класно звучить. Наприклад, із такого, що і не народне, і не моє, і не повстанське, то це "Бель" із "нотр дам де парі" французькою. Я також зараз намагаюся вивчити. Співаю, наче непогано виходить.
Максим Мануйлов цього року вступив до музичного коледжу імені Віктора Косенка в Житомирі. У день початку навчання йому запропонували виконати гімн України, на що чоловік погодився.
У мене в планах набути абсолютний слух. Я хочу, щоб в мене був, ну, власне, такий термін є в музиці. Вивчати теорію музики, вчитися краще співати. Потім продовжувати писати музику, але більше академічну музику. Мені все одно, який відсоток людей буде слухати цю музику. Цей відсоток завжди буде маленький, власне. Тому що малий відсоток людей слухають класичну музику просто. Ну от мало і все. Коли закінчиться моя служба в ЗСУ, швидше за все я повернуся в Вознесенськ на посаду сімейного лікаря.
Підписуйтеся, читайте, дивіться головні новини Житомирщини на наших платформах:
