Дев'яносторічна житомирянка Любов Лейченко п'ять років танцює у клубі танцю "Ретро", допомагає військовим та займається спортом. На Всеукраїнському фестивалі-конкурсі "Зірки Терпсіхори"-2024, який пройшов Хмельницькому, жінка отримала диплом "За відданість мистецтву та жагу до життя".
Любов Лейченко народилася у Києві і мала двох братів та сестру. У травні 1942 року, під час Другої світової війни, її разом з матір'ю та молодшим братом вивезли до Німеччини. За її словами, там довелося важко працювати, але в квітні 1945 року вони повернулися до України. Після закінчення Київського технікуму зв'язку у 1958 році, за розподілом Любов Миколаївну направили в Житомир, де вона працювала в Укртелекомі упродовж 42 років. Жінка розповідає, що життя не було легким, поки вона не зустріла свого чоловіка, з яким прожила 29 років.
"Він був дуже чудовою людиною. Доброю. Він у мене також був спортсменом. Ми часто разом каталися на лижах. А зараз син мене кличе до Києва. Але я не хочу. Я тут живу. Дурниці в голову не беру. Я насолоджуюся спілкуванням з друзями, колективами, співом у хорі та танцями. Захотіла — йду в ліс розвіятися на цілий день, щоб насолодитися природою. Коли я бачу гарні квіти в лісі, я навіть з ними розмовляю", — розказала Любов Лейченко.
Любов Лейченко упродовж п'яти років є учасницею клубу танцю "Ретро" Університету людей поважного віку при центральній міській бібліотеці імені Василя Земляка.
"Цей колектив для мене дуже рідний. Я отримую велике натхнення від участі та спілкуванні з людьми. Тут всі дуже дружні, завжди підтримують один одного. Завжди зателефонують: "Чого не прийшла, чого не була на репетиції?". Я відчуваю тепло та повагу у цьому колективі", — розповіла Любов Лейченко.
За словами художньої керівниці клубу танцю "Ретро" Наталії Хомчук, 90-річна танцівниця Любов Миколаївна Лейченко — людина, яка любить життя.
"Щоб ви розуміли, о шостій години ранку вона їде на дачу, а о 12 годині вона вже в мене на тренуванні. Вона приносить городину дівчатам, якусь зелень, фрукти, овочі. Бо вона вже повернулася з дачі і пригощає всіх наших дівчат. Одного разу ми з колективом прийшли привітати її з днем народження до лікарні. І ми захотіли станцювати їй під вікном обласної лікарні, але підійти до нього не було як. А вона каже: "Наталія Михайлівна, я зараз залізу на ліжко, а потім на підвіконня і все побачу". І в цей момент лікар зайшов у кімнату і запитав: "Ви куди лізете? У вас взагалі-то інфаркт. Вам навіть не можна гарних емоцій сьогодні". Отак вона боїться пропустити щось у своєму житті", — говорить Наталія Хомчук.
Любов Миколаївна розповіла, що любить не лише танцювати, а й займатися спортом.
"Я займалася різними видами спорту: грала у волейбол та баскетбол. У технікумі зв'язку, де я навчалася, ми також займалися пішим туризмом. Наша команда брала участь у змаганнях серед технікумів Києва, і в 1958 році, за останні півроку до випуску, ми здобули перше місце", — згадала Любов Лейченко.
Зі слів 90-річної танцівниці, її день розпочинається о шостій ранку.
"По-перше, я приводжу себе в порядок, а потім приділяю годину, годину двадцять зарядці. На сніданок я зазвичай їм каші: овсянку, манку, гречку, а у сезон гарбуз. Я також дуже люблю фрукти, особливо яблука. Взагалі, люблю всі фрукти", — говорить Любов.
Директорка міських публічних бібліотек "ЛІТтера" Лариса Харчук розповіла, що Любов Миколаївна багато допомагає військовим. Вона плете сітки, щомісяця зі своєї пенсії перераховує 1000 гривень на потреби військових, пече пиріжки, сушить яблука, шиє рушники та передає на передову.
"Ми всі повинні брати з неї приклад. Приклад у волонтерських справах, у тому, як вона танцює, як вона заряджає позитивом інших, що вона така драйвова. Ми, молодь, вже йдемо за нею, рухаємося вперед, розуміючи, що не можемо відставати. Вона такий живчик, такий світлячок", — сказала Лариса Харчук.
Підписуйтеся, читайте, дивіться головні новини Житомирщини на наших платформах:
Telegram | Instagram | Viber | Facebook | YouTube
