27-річний прикордонник Юлій на позивний "Цезар" пів року охороняв державний кордон з Білоруссю. Потім його перевели до комендатури швидкого реагування в зону бойових дій. Як виходив з оточення, що, на його думку, найстрашніше на війні, про що мріє воїн розповів кореспондентам Суспільного.
27-річний прикордонник Юлій на позивний "Цезар" народився в Житомирі. За освітою він — бармен. До початку повномасштабного вторгнення працював в Одесі, потім — водієм у Житомирі. У березні 2023 року Юлій підписав контракт з Державною прикордонною службою України.
"До того я не проходив строкову службу, ніколи не був пов'язаний зі зброєю, з армією. Але прийшов такий період у житті, що я зрозумів, що рано чи пізно треба йти служити — і пішов на контрактну службу. "Перші з честю" — у нас такий девіз, тому що ми перші зустрічаємо ворога. Постійно якісь нові місця, нові задачі. Це життя. Я відчуваю, що я живу", — розповів молодший сержант 9 прикордонного загону імені Січових Стрільців Юлій.


Воїн каже, що пів року він охороняв державний кордон з Білоруссю. Потім його перевели до комендатури швидкого реагування в зону бойових дій. Прикордонник розповів, що у січні 2024 року виходив з оточення на Донецькому напрямку, де велись активні бойові дії вздовж лінії зіткнення. Шість прикордонників: наймолодшому — 20 років, найстаршому — 35 тримали позиції.
"На шосту добу у нас був поранений. Евакуації не було. Почався сильний мінометний обстріл наших позицій. Дрон армії РФ коригував вогонь і нас обстрілювали. Сильно вже працювали по нас. Прицільно. Я забіг в бліндаж, там був наш побратим поранений. Запитав його, чи живий. Він відповів, що живий, що все добре, і попросив, щоб його там не залишили. Я сказав, що заберемо у будь-якому випадку, бо разом до кінця. Побратими — це найкращі люди, з якими мене доля звела", — сказав Юлій.

За його словами, силами суміжних підрозділів, які створили коридор виходу, вони врятувалися.
"І тоді з Божою допомогою пішов такий сніг лапатий, туман. Це була десь 5 година ранку. Ми забрали нашого пораненого побратима на ноші і вийшли. Ми йшли до точки евакуації дві години. І ми його винесли", — пригадав прикордонник.
Воїн каже, що на війні найстрашніше — не втратити самоконтролю.
"Коли втрачається самоконтроль, то починається паніка. І можна реально зробити багато дурниць. Це найстрашніше, коли ти втрачаєш самоконтроль. Так, воно страшно завжди, бо хочеться жити. Загинути в тій посадці не дуже хотілося. Це така собі перспектива. Було страшно, але якась така у мене була сила. Я молився, звичайно. Там тільки віра на Бога. Все", — сказав Юлій.
Прикордонник розповів, що у нього немає рідних.
"Мене нічого не стримує. Не тримає", — сказав він.

Після війни Юлій мріє створити сім'ю.
"Я мрію, щоб закінчилася війна, щоб не гинули молоді хлопці. Скільки молодих хлопців двадцятирічних, а вони ще життя не бачили. Вони воюють в окопах, в багні зі зброєю в руках. Я хочу діточок, хочу дружину. Просто так загинути і після себе нічого не залишити — це не дуже. Це була моя найбільша мотивація, яка тримала мій самоконтроль. Як би там страшно не було, як важко, але тримався. Треба цінити життя максимально. Жити сьогодні, а не відкладати на завтра. Свої мрії здійснювати. Не можна відкладати на потім. Потім може не настати. Кохай, мандруй, стріляй", — зауважив молодший сержант 9 прикордонного загону імені Січових Стрільців Юлій.
Підписуйтеся, читайте, дивіться головні новини Житомирщини на наших платформах: