Дмитро Козацький — пресофіцер та фотограф полку "Азов", який пройшов російський полон, а його світлини з Маріуполя облетіли весь світ. Захисника з позивним "Орест" із Малина росіяни тримали у неволі 4 місяці. Що він відчував у полоні, що допомагало йому триматися, чим зараз займається Дмитро розповів в інтерв'ю, яке вийшло на YouTube-каналі "Армія TV — Військове телебачення України".
Дмитро Козацький повідомив, що зараз займається комунікаціями Сил оборони, знімає фото, відео.
"Я працюю у суперкоманді і це для мене дуже класний досвід. Працюю у Міністерстві оборони, фотографую його діяльність або знімаю відео", — сказав Дмитро.
Також він постійно знімає всі акції, які відбуваються у Києві, з вимогами повернути військовополонених, з нагадуванням про їх повернення.
"Я вважаю це своїм обов'язком, тому що знаю, що за мене боролися, коли я був у полоні. Тепер я маю боротися за тих, хто зараз у полоні. Це для мене обов'язок. Кожна стаття у будь-якому ЗМІ про це — це добре, бо є нагадування. Це показує, що тема не забувається. І те, що кожного тижня люди виходять на такі акції доводить, що всі військовополонені є важливими і за кожного з них борються", — наголосив Дмитро Козацький.
Він пригадав, що відчував, коли потрапив у полон.
"Коли ми вийшли з "Азовсталі", ми йшли по вулиці Набережна у Маріуполі, і потім нас почали оглядати. Там вже жорстке ставлення почалося. Коли нас завели в автобуси, я чомусь думав, що там Червоний Хрест дивитиметься, чи все буде ок. Але вони робили вигляд, що нічого не бачать. Ми їхали з двома озброєними особами — представниками РФ. І я був один азовець у цьому автобусі. І вже тоді я відчув особливий тиск у свій бік: моральний і не тільки. Ми дуже довго їхали в Оленівку. Все було досить агресивно, бо це ворог. Потім нас розподілили. Зі спільного строю нас вивели дві людини і відселили в інший барак. Ми вдвох були з "Азову". Але у тому бараку були всі наші, тим більше, мої близькі друзі. Я тоді був дуже щасливий, що якби там не було, а поруч — мої друзі, мої побратими. Проте потім переважно азовців переселили в інший барак і вчинили теракт".
Після цього його сприйняття полону змінилося.
"Я не втратив надію. Раніше я думав, що хоча це і може затягнутися, але важливо дочекатися моменту виходу. А після теракту я зрозумів, що не головне — дочекатися, а головне — дожити до обміну. Це головна зміна, яка сталася у моїй свідомості", — пояснив Дмитро Козацький.
Дмитро Козацький з позивним "Орест". Скриншот з відео "Армія TV — Військове телебачення України"
За його словами, у полоні російські військові звертають увагу на татуювання.
"Я жодного татуювання не набив після полону і, напевно, вже не наб'ю. У мене на пальцях рук є татуювання — руни, а на ногах — українська символіка. Я радий був, що у мене були довгі штани і зайвий раз цього не було видно. Мені в цій ситуації дуже пощастило, бо я знаю багато людей, які дуже страждали у полоні через свої татуювання", — сказав "Орест".
Коли було важко у полоні, каже Дмитро, то тримався за надію, що незабаром їх обміняють.
"Я був інтуїтивно впевнений, що за нас борються. Були моменти, коли надія "просідала". Але я знав, що українці завжди борються за своїх людей, знав, що і за нас борються. У дуже критичний момент, коли був допит у донецькій прокуратурі, коли мене переводили з Оленівки в Донецький СІЗО, мені дали подзвонити мамі, і вона мені сказала дуже важливі речі. Вона сказала мені не хвилюватися, бо за нас бореться вся Україна, весь світ. Я це почув і мені стало легше", — зауважив Дмитро.
Скриншот з відео "Армія TV — Військове телебачення України"
Читати ще
Підписуйтеся, читайте, дивіться головні новини Житомирщини на наших платформах:
