75-річна жителька Бердичева Віра не любить темних кольорів в одязі і все життя носить тільки яскраві сукні. Її ранок розпочинається з вибору одягу. Потім під сукню вона робить макіяж, обирає перуку та їде до жінки, яку доглядає, бо пенсії, яку отримує, не вистачає на одяг. Віра любить життя, мало їсть, вірує в Бога та знає понад сотню молитов.
"У мене має бути все яскраве, бо я жива. Я не безколірна міль. Мені сірого не треба, чорного не треба. У мене алергія на це все. У мене має бути біле, рожеве, червоне. Як червона сукня, то і маки червоні. Я люблю, щоб це кричало, вищало. Я хочу, коли йду, щоб всі бачили, що це я йду. Якщо босоніжки рожеві, сукня у мене рожева, то і квітка рожева. Помада і тіні теж мають бути подібного кольору. А те, що я щось не з'їла, то байдуже. Головне — одяг", — каже Віра.
Жінка розповідає, що її ранок розпочинається з вибору одягу. Потім вона під сукню робить макіяж, обирає перуку та їде до жінки, яку доглядає, бо пенсії, яку отримує, не вистачає на одяг.
"Я як приходжу на базар, а там бачу три кофтинки бордові, то я від жадібності беру їх всі три. Якщо я приходжу і бачу шкарпетки, а там квітки на них намальовані, то щоб там не було, я не буду молока пити, хоча я — молочний алкаш, але це вже моє. Вже туди пенсія пішла. Колись давно мій чоловік мені сказав, що я — ганчірниця. Так, я художник-модельєр жіночого і дитячого одягу вихідного дня", — розповіла Віра.
Жінка каже, що втомлюється від людей, котрі, коли бачать її в строкатому одязі на вулиці, то хочуть з нею сфотографуватися.
"Лізуть, летять, біжать, кричать: "Давайте я з вами сфотографуюся". Вони мене як нахапають, то по мені мороз іде. Це означає, що забрали мою енергетику, а мені нехай Бог дасть нову", — каже Віра.
Жінка розповідає, що має сина, невістку та дві онуки.
"Я давно вийшла заміж, — розповідає Віра. — Мене людина дуже образила. Вона мені сказала три поганих слова, і я сказала, що все, більше не хочу це слухати. Ніколи у світі мене ніхто більше не буде ображати. У мене були батько й мати, у мене було два крила. Вони дитину забрали на виховання. А син із дитинства мріяв бути генералом. І Бог дав так, що ця дитина пішла своєю дорогою, зустріла добрих людей. Він був заступником командира. Мабуть, вже полковник. Дай Боже, щоб був вже генералом. Він воює, а я молюся".
Віра говорить, що любить життя, мало їсть, вірує в Бога та знає понад сотню молитов.
"Я радію світу Божому. Я встаю рано і милуюся: який гарний світ. Боже святий: там зоря на сході, там зоря навколо Місяця. Зараз осінь, зараз можна вижити на підніжному кормі: сливка, яблуко, грушка, кусочок булочки і бувайте здорові. Навіщо це сало гектаром і цей живіт гарбузом. Цього не треба", — вважає Віра.
Жінка каже, що любить допомагати людям, але не всім.
"Йде навпроти мене алкаш із синцем під оком. Я його запитала, хто це його побив, а він мені каже: "Дайте десятку". А я на смерть не даю, бо горілка — це смерть. Навіщо помирати без пори", — каже Віра.
Жінка розповіла про своє дитинство.
"Я народилася на Вінниччині. Довго ми там не були, бо батько сказав: "Ми вже так вимучилися, що не хочемо, щоб наші діти так мучилися. І переїхали до Бердичева. Я і зараз, як в дитинстві, що хочу, те мені і повинно бути", — каже Віра.
Сусід Віри Олег розповідає, що товаришує з нею вже 30 років. Чоловік говорить, що вона завжди весела.
"Це моя подружка. Кожен день йде свято на роботу, і кожен день йде свято з роботи. Новий стиль кожного дня, нове вбрання. Все по погоді. Коли ясне сонечко, то веселіше одягається", — розповів Олег.
"Якщо не сподобається людина, то вона в очі це скаже. Або геть і не привітається. І таке буває. Але вона дуже позитивна людина. Як сусідка, дуже гарна, завжди допоможе", — каже місцева жителька Лариса.
Підписуйтеся, читайте, дивіться головні новини Житомирщини на наших платформах:
