Ганна Кісельова – медик, головна сержантка, 23 роки працює медичною сестрою. 18 з них – у Житомирському військовому шпиталі. У 2005 році склала присягу. Ганна розповіла Суспільному Житомир, що війна для неї розпочалася влітку 2014 року в селищі Оріхове Луганської області.
Медсестра каже, що все почалося з того, що просто була потреба в медичних працівниках у 59-у військовому мобільному шпиталі.
"Коли було сказано чітко, хто їде, у мене не було ніякого сумніву, – розповідає Ганна Кісельова. – І ми поїхали. Нас було четверо медичних сестер. Там ми знаходилися на приймально-сортувальному відділенні. Поранення на той період часу в порівнянні з тими пораненими, які зараз мають військовослужбовці – дві різні речі. Зараз вони набагато складніші".
Ганна згадує, як 24 лютого 2022 року о 5.40 ранку їй зателефонувала чергова медична сестра і просто сказала: почалася війна. Ганна розповідає, як за 10 хвилин зібралася та поїхала на роботу і понад місяць жила і працювала в шпиталі.
"Дуже було страшно, – каже Ганна. – Я не приховую цього. Але життя бере своє. Потрібно надавати медичну допомогу, тримати себе в руках. Так, щоб оточуючі, а точніше пацієнти, того всього за тобою не помічали. Бо має бути впевненість у твоїх очах, підтримка".
Про пацієнтів каже, що військові надходять із пораненнями різного ступеня складності. Інколи їх транспортують по 10 – 12 годин, в основному потягами.
Ганна мотивує своїх колег із меншим досвідом роботи, каже головна медична сестра Житомирського військового шпиталю Олена Сечина.
"Коли привозять до нас поранених, хворих, вона збереться сама, і біля неї молоді дівчата, теж на неї дивляться. Вона – приклад для тих молодих дівчат. Навіть для хлопців, яких привозять: йому боляче, але він бачить Аню, бачить інших дівчат, а вона бойовий товариш у нас, то вони самі вже стараються зібратися. Йому боляче, але він тримається", – розповідає Олена Сечина.
Військовослужбовець Денис, який лікується в шпиталі, говорить, що поранені, перш за все, потребують моральної підтримки.
"Хлопці повертаються з пекла, і їм не дуже просто це все переносити, – говорить Денис. – Вони бачили таке, що прості люди бачити не зможуть. А дівчата підтримують, розмовляють, жартують. Тобто вони підіймають і настрій і морально підтримують".
Медична сестра каже, що найстрашніше для військовослужбовців, коли їх залишають найдорожчі люди.
"Дружини, дівчата, адже буває, що вони не сприймають їх такими, які вони є зараз: без кінцівки, психологічно неврівноважені. Будь-яка травма не проходить безслідно. Наприклад, ти до нього приходиш і бачиш, що він плаче. Різні є причини. І відповідно самому треба не заплакати, але зробити так, щоб уникнути його подальшого такого стану. Ти на хвилиночку засмутишся, а військовослужбовці, які знаходяться в палатах, просто відчувають тебе. І навіть в той момент, коли ти не очікуєш, з їх рук може бути банальна цукерочка", – каже медична сестра Ганна Кісельова.
Підписуйтеся, читайте, дивіться головні новини Житомирщини на наших платформах:
Telegram | Instagram | Viber | Facebook | YouTube
