Засновниця громадської організації "Агенція якісного контенту" та однойменного YouTube-каналу Юлія Оріховська розповіла в інтерв’ю Суспільному Житомир про діяльність організації, подкаст "Викинь це" та просвітницьку діяльність.
У січні 2023 року ви з колегами створили громадську організацію "АЯК". Розкажіть чому, а також про діяльність організації.
Усе почалося майже рік тому – ми робили невеличкі дописи в Instagram, де розповідали про культуру та видатних українців. І одного разу я захотіла розкрити досить об’ємну тему – про "шістдесятників" і зрозуміла, що в допис в Instagram вона не поміститься. Тому вирішила зняти відео. Мій друг і колега, оператор Олександр Мельничук, запропонував допомогу – так у нас вийшло дуже круте перше відео. І так з’явилась ідея каналу "АЯК", де ми робили відео про українців, Україну, культуру, історію. Поступово наші інші друзі і колеги почали цим цікавитися і ми зрозуміли, що в нас велика кількість спільних ідей та цінностей. Так ми й об’єдналися. В грудні проговорили ідею, що заснуємо громадську організацію, і вже в січні це зробили.
Основна мета громадської організації – це популяризувати українськомовне, українське, творити сучасне медіа за допомогою сучасних інструментів, тих же соцмереж та YouTube-каналу.
Чи відчуваєте запит на українськомовний контент про і для українців? Які отримуєте відгуки?
Коли ми випустили перші відео проєкту "Викинь це", люди почали давати свій фідбек і писати: "О, це ж про мене", "Я теж так робила, роблю, хтось із моїх рідних робить", "Я відкладала на якийсь вихід красиву сорочку, але завтра піду в ній на роботу". І це круто, що ми надихаємо людей на позитивні зміни, щоб жити тут і зараз. І разом з тим – пізнавати свою культуру та історію, розуміти чому відбувається так чи інакше. Ми не даємо якихось прямих вказівок і не відкриваємо чогось надособливого, ми не експерти, просто ділимося своїм досвідом і тим, що ми досліджували. А ті люди, хто нас дивиться, можуть глибше зануритися в ту чи іншу тему. Наша мета – надихнути людей дізнаватися про своє і змінювати себе на краще.
Розкажіть більше про проєкт "Викинь це", а також про команду, яка над ним працює.
У нас суперкоманда. Це люди, які круто зійшлися і за цінностями, і за професійністю. Усі ми є медійниками, працювали з камерами, сценаріями. Ми навіть сміємося, що через те, що довго працювали в кадрі, занадто красиво говоримо – намагаємося зараз від цього відходити. У команді нас шестеро – окрім мене, це два оператори: Олександр Мельничук та Руслан Давидов і мої співведучі: Тетяна Хмель, Катерина Тарасюк, Ірина Кирилович.
Наш проєкт – це подкаст, який ми видаємо на ютуб-каналі. У ньому ми розповідаємо про свій досвід впливу радянщини на наше життя. Усі ми виховувалися людьми, які жили в Радянському Союзі. І хоча ми його вже не застали, але відчуваємо на собі його вплив – через виховання, оточення. Кожен випуск у нас присвячений окремій темі – родині, суспільству, тим же сервантам, які наші бабусі не викидали і все туди складали. І наша мета – не висміяти бабусь, мам чи дідусів, а саме розібратися, чому вони робили так чи інакше. Бо усі ми можемо сміятися чи по-доброму жартувати над тим, що вони роблять, але ніхто не задумується, чому вони це роблять. Коли ми аналізували це в перших випусках, нас аж "промурашило", бо коли ти розумієш, скільки всього вони пережили і який це на них наклало відбиток, зовсім інакше починаєш дивитися на деякі речі.
Цей проєкт також і для того, щоб усвідомити, як сильно радянський режим впливав на мислення людей; чому у нас менша кількість людей, здатних критично мислити; чому у нас поширене постколоніальне мислення; чому ми так не довіряємо владі. На усі ці "чому" можна знайти відповідь, принаймні спробувати, проаналізувавши минуле століття. Власне цим ми і займаємося, при цьому ілюструючи це історіями зі своїх родин. Це про те, щоб задуматись про своє минуле, запитати у своїх рідних, дізнатися справжню історію. Наприклад, коли ми розглядали тему Голодомору, виявили, що вчені кажуть, що у великій кількості українських родин взагалі не прийнято спілкуватися на цю тему. І чим більший відсоток таких людей, які не знають історії своєї сім’ї під час Голодомору, тим менше вони цікавляться цією темою і менше залучені до неї. А коли ми знаємо своє минуле, ми можемо проаналізувати його, зрозуміти, чому в нас відбувається так тут і зараз і, спираючись на це, творити своє майбутнє.
Ви сказали, що у відео розповідаєте історії з власних родин. Як реагують на це ваші рідні?
Насправді реакції були дуже різні – хтось позитивно ставився, хтось ображався. Коли моя бабуся подивилась перший випуск про серванти і сервізи, спочатку не сприйняла це і казала: "Ну от чашечки, що поганого в чашечках? Все оце Радянський Союз, непогано було". Тобто, образилася. Але коли ми на Великдень до неї приходили, вона трішки заспокоїлася і каже: "Я що, вам не даю з чашечок пити? Беріть, пийте, можеш он собі їх взяти". А до того вони просто стояли, ми з них не пили. І я подумала – от, уже якісь зрушення є.
Зрозуміло, що старше покоління буде тригерити ця тема. Але ми не хочемо когось висміяти чи образити, ми навпаки за те, щоб зрозуміти їхнє покоління. Класно, що ці наші випуски допомагають навіть зблизити родини, і наші в першу чергу також. Хоча не у всіх дівчат так – хтось просто стримано реагував – і неконфліктно, але й не дуже хотіли щось обговорювати.
Як обираєте теми для випусків – і для "Викинь це", і для інших відео, які з’являються на каналі? Бачила, що у вас багато роликів, пов’язаних з святами та традиціями.
Головне, щоб тема була цікава мені самій, щоб було цікаво її дослідити. Актуальність також грає роль, хоча не завжди мені подобається, коли ми робимо щось саме під свята, бо часу може бути менше. І мети на кожне свято робити відео у нас немає.
Найбільше, до речі, переглядів у нас набрало відео про землю і "українців-селюків" – як нас називали росіяни. Там ми розповідали також і про Голодомор, і про українську землю, як українці буквально любилися землею, а прийшла радянська влада і її забрала. А потім іще й зробила не модними усе українське і самих українців, тому в містах і почали розмовляти російською, тоді як в селах продовжили говорити українською. Звідти і пішло оце "селюки". Це дуже близьке для мене відео, бо воно дає відповідь на велику кількість запитань.
До цього хочеться додати, що все таки цей стереотип почав руйнуватися, все більше людей говорить українською і це дуже круто. Люди не соромляться свого походження – звідки б вони не були – і люблять свою мову.
Так як ви усі медійниці і працюєте зараз на YouTube-аудиторію, хочу запитати чи маєте улюблені YouTube-канали, які могли б порадити?
Цікаві більшість історичних каналів – як от "Історія для дорослих", "Канал імені Т. Г. Шевченка". Також "Загін кіноманів" – подобається його подача і огляди українського кіно. Також інколи нам близьким по цінностях буває канал "Палає".
Мені здається, що нам потрібні різні формати, різні люди, щоб було про що поговорити і зробити висновки. Це не означає, що усе треба брати на віру, варто мати голову на плечах і пам’ятати, що люди можуть проявляти себе по різному – як було з YouTube-каналом Спартака.
Хочу повернутися до діяльності вашої громадської організації. Зараз вона зосереджена довкола YouTube-каналу "Аяк" чи є щось іще?
Зараз ми працюємо над проєктом "Викинь це". Він у нас досить таки масштабний. Робимо його за грант для обдарованої молоді від управління сім’ї, молоді та спорту Житомирської міськради. Взагалі плануємо ще тренінгову діяльність. Деякі учасники і зараз періодично проводять тренінги і з критичного мислення, і з медіаграмотності. Це поки два наших напрямки розвитку – YouTube та просвітницька діяльність. Це досить актуально в наш час, бо зараз триває війна не лише за території, а й за голови людей. І інформаційний фронт також треба тримати – і це має робити кожна людина.
Підписуйтеся, читайте, дивіться головні новини Житомирщини на наших платформах:
