Три тисячі подушок для військовослужбовців, які захищають Україну від російських військ, пошили жительки Новогуйвинської громади. 82-річна Валентина Мініна розповіла Суспільному, що всі подушки через волонтерів передали на фронт, а блакитну з мереживом, яка стала тритисячною, потрапить у музей.
"Така пам'ятна подушечка, – каже Валентина Мініна. – Я вже майже її дошила. Залишилося лише пришити шеврон, щоб ця подушечка мала відповідну тематику. Буде створений музей волонтерства. І я думаю, вона там експонуватиметься".
Виготовляти подушки для воїнів ЗСУ волонтерки розпочали у серпні 2022 року. Спочатку вироби шили з тканини власних запасів. Після того, як їхній проєкт набув розголосу, тканину почали зносити інші жителі громади, говорить Валентина Мініна.
"Тканини у людей роками зберігаються. Кому вони зараз потрібні? Головне ж не це. Головне – перемога. І несуть, віддають, не шкодуючи", – розповідає Валентина Мініна.
Цехом із виготовлення подушок для воїнів слугує власна квартира Валентини Мініної. За десять місяців до проєкту доєдналися її сусідки.
"Спочатку ми шили удвох. Руками. Машинки не було. Потім домовилися з сусідкою. Це наша сестра. Вона почала нам допомагати – шити за допомогою швейної машинки. А після того Наташа Шнирьова – наша сусідка зверху – почала нарізати і нашивати нам ось такі заготовки, типу як наволочки", – каже Валентина Мініна.
Волонтерка каже, що щодня, кооперуючись, вони шиють понад 20 подушок.
"Щоб пошити, скажімо, три подушки, треба використати один метр тканини, – розповідає Валентина Мініна. – Якщо порахувати всі три тисячі подушок, які ми пошили, то ми використали тканини довжиною в один кілометр. Синтепону теж пішло, мабуть, десь тонна. Вдень ми можемо шити за умови, якщо є заготовки, з урахуванням того, що нам потрібно нарвати синтепону. Година йде на те, щоб тільки його нарвати. Потім потрібно закласти його в цю подушку і вручну зашити. На зашивання йде десь хвилин 15 – 20. Як коли".
Із перших днів до цього волонтерського проєкту приєднався Володимир Туленко. В його обов'язки входить: збирати та сортувати сировину та передавати волонтерам готові подушки.
"Моя робота полягає у доставці матеріалу для виготовлення подушок, – каже Володимир Туленко. – Але зараз це робити стало значно легше. Бо коли люди дізналися з соцмереж – місцевих чатів про цей проєкт, то почали самі до нас приходити. З трьох тисяч подушок ми 1 800 передали через волонтерський центр "Житомир" на фронт. Присилають нам звіт волонтери і хлопці-військові. Ось із нашими подушками хлопці сфотографувалися на передовій. Інше фото – з госпіталя. Ще одне із подушками вже з іншої гарячої точки".
На передову подушки від жительок Новогуйвинської громади волонтери відправляють щомісяця. За один раз можуть забрати їх до трьох сотень.
"Вперше ми завітали до цих бабусь тоді, коли нам потрібні були подушки на шпиталь і на лікарні – для поранених бійців, – розповідає волонтерка Ірина Пацева. – Ми шукали. А ці бабусі у соцмережах написали, що у них є такі подушки і щоб ми приїжджали і забирали. Ми їм дали наші розміри. І вони нашили подушки під ці розміри саме для шпиталю, для лікарень. А вже потім, коли возили хлопцям на передову машини, то разом із авто ми передавали воїнам також подушки і смаколики від бабусь. Коли їм передаєш таку малесеньку подушечку від бабусі, виготовлену з любов'ю, і там ще є записка, то вони дуже радіють. І мотивація захищати нас тут, у тилу, я думаю, підвищується набагато".
Волонтерки передають подушки і на фронт, і пораненим бійцям у шпиталі.
Підписуйтеся, читайте, дивіться головні новини Житомирщини на наших платформах:
