В інтерв'ю журналісту Суспільного Дмитру Клименку Житомирський міський голова Сергій Сухомлин розповів про ключові втрати та здобутки Житомира у 2022 році. Про війну за людей, падіння доходів бізнесу, релокацію підприємств, будівництво нового онкоцентру та плани на розвиток Житомира – усе це читайте та дивіться в інтерв'ю з Сергієм Сухомлином.
Зустріч проходила у кабінеті міського голови вранці 30 грудня. Розмова мала початися о 10.00, але старувала пізніше – до голови громади завжди є бажаючі потрапити на прийом. Поки ми пишемо інтерв'ю, регіонами шириться хвиля повітряних тривог. Житомир цього разу тривога оминає, і розмова з міським головою триває понад 40 хвилин, хоча запланована була на 20.

Сергій Сухомлин вночі 30 грудня повернувся із поїздки до наших військових на схід. Виглядає втомленим, але бадьоро вітається, і ми починаємо розмову.
Розпочнемо із втрат, адже цей рік був складним. Що Житомир втратив – в людях, в інфраструктурі, можливо, в інституціях?
Дійсно, найважче – це втрати. Життя кожної людини не повернеш. У нас багато втрат серед наших військових. На жаль, війна продовжується і майже кожен день ми віддаємо останню шану нашим героям, загиблим на цій війні. Це жертва для нашої спільної перемоги. Найскладніше, що в нас сьогодні є – це ось ці втрати. Можна відновити школу, зруйнований будинок, а життя людини не повернеш. Друге, що ми можемо втратити і вже втратили – це люди. Значна частина людей, які поїхала за кордон, виїхали, можуть просто не повернутися в Україну. За інформацією європейських соціологів – до 20%.
Це цифри по Житомиру?
Ні, по Україні. Я маю на увазі країну. Я розумію, що переважна більшість людей будуть зі сходу та півдня України, де зруйновані міста, зруйновані села. І там цей відсоток буде більшим. Але навіть втратити 2-3-5% житомирян не хотілося б. І ті діти, які вже пішли в школи, і майже рік навчаються в європейських школах, і мами, які знайшли роботу – тут все залежить від держави та від міста – чи зацікавимо ми їх, чи зможемо ми їх повернути назад. Це буде окрема війна за людей, за їх повернення в Україну.
Скільки житомирян виїхали? Чи ведеться підрахунок?
Ми можемо говорити про якісь цифри лише орієнтовно. Наразі ми рахуємо, що немає приблизно 40 тисяч житомирян, які не в Житомирі. Щоправда, багато людей, які приїхали в Житомир. Наша задача – по можливості залишити їх в Житомирі. Щоб збільшити кількість робочих місць, мати можливість заповнити наші школи, дитячі садочки. Це конкуренція за людей, і після перемоги головна війна – буде саме війна за людей.
У своїй колонці міський голова литовського міста Укмерге написав, що значна кількість українських біженців у Литві осіла у великих містах, а він бореться за те, щоб наші люди осідали у невеликих містечках.
Так, Європа отримала переважно велику кількість людей, які пройшли навчання в українських школах, отримали вищу освіту. Не потрібно вкладати кошти з боку держави в цих людей, а вони отримують, фактично, робочі руки. І українці набагато культурніша нація. Я не хочу нікого образити, але потоки біженців з Африки, з Близького Сходу – це набагато складніше для Європи. Українці можуть асимілюватися, і вони гарні працівники. Тому змагання буде за наших людей, тому це буде не менш важливо, ніж виграти війну з Росією.

Економіка прямо пропорційно відображає наявність людей із активною економічною позицією. Як змінилася економіка громади, і чи залишився у нас середній клас?
Я хотів би більше сказати про те, як працює бізнес, бо середній клас це трошки про інше. Фактично, 85-90 відсотків бізнесу працює навіть у таких складних умовах, як сьогодні. Ви знаєте, я тільки сьогодні вночі повернувся зі сходу нашої країни. Був в Ізюмі, і це чудове місто майже повністю зруйноване. Це просто страшно. Навколо Ізюма села – їх просто немає. Потім були в Слов'янську – от зовсім інша картина. Місто, яке з 2014 року відбудоване, де Україна вкладала кошти – там зовсім інше життя. І третя картинка – це Бахмут. І в тих умовах люди продовжують жити.
І в цей час в Україні зовсім різні ситуації. Десь в Харкові працюють ресторани, нічні клуби, чи у Львові, чи у Тернополі. І українські міста, де лишилось 5-10% населення, де по місту стоять зруйновані підприємства, спалені будинки, обірвані лінії тролейбусів і кожні 30 секунд лунають звуки вибухів. Звісно, якщо рівняти умови, в яких зараз перебуває схід та південь країни – Херсон, Миколаїв, – то в нас ще нормальні умови для бізнесу.
Я пропоную порівняти нас не з містами, де йдуть активні бойові дії, а порівняти нас із самими себе.
По бюджету. Доходи від бізнесу впали на 15%. Це цифра, яка показує рівень реального падіння ВВП міста Житомира. 15% це відносно небагато, якщо країна каже 30-50%. І зрозуміло, що в березні коли була релокація підприємств зі сходу, з Харкова, Житомирщина не була у переліку регіонів, куди йшла релокація, бо тут були бої. Тому бізнес йшов трохи далі. Декілька підприємств з Харкова та інших регіонів переїхали до нас, але це невелика частина від загального обсягу.
І ми нанаприкінці березня збирали іноземних інвесторів і проговорювали ситуацію із запуском підприємств. Це люди, які болісно реагують на всі ці ризики, і добре, що вони запустили свої підприємства. Навіть "Ферпласт" під час війни добудував свій завод.
Але це великий бізнес, що має ресурс за межами країни, наприклад. А якщо говорити про маленький бізнес, місцевий, навряд чи вони мають такий ресурс, щоб хоча б протриматися на плаву. Я хочу, щоб ви пояснили. Є 1 246 мільярда ПДФО, із цієї суми 900 мільйонів – ПДФО від військових. Лишається близько пів мільярда ПДФО з інших джерел. Яка кількість була минулого року?
Я скажу, що ПДФО впало в цьому році, якщо порівнювати із минулим – на 15%. Якщо ви говорите про малий бізнес, то тут трошки інше ПДФО. Бо малий бізнес – це спрощена система, і вони сплачують трошки по-іншому. Тут падіння немає. Я чітко розумію, і я слідкую за ситуацією у бізнесі. Якщо взяти торгівлю, наприклад, то середній чек, якщо рівняти із 24 лютого, спочатку було просідання приблизно майже вдвічі. Це був десь березень-квітень. На сьогодні зростання середнього чеку на - 30%.
А чи можна це пов'язати зі зростанням цін?
Так, це може бути зростання цін, але навіть якщо відкинути цих 30%, то це означає, що відновився середній чек. І це пов'язане навіть не з житомирянами, а з тими людьми, які переїхали. Дуже багато людей переїхали.

Вторгнення дозволяє нам, як би парадоксально це не звучало, переоцінити своє бачення розвитку. У бюджеті немає мегапроєктів, є кошти, які витратять на військові облігації. Яким буде розвиток Житомира? Чи будуть розвиткові проєкти?
У вас немає всієї інформації. Ми готуємося. Чому ми не витрачаємо кошти? Тому що нам справді треба мати резерви. В цьому році ми витрати близько 200 мільйонів на підтримку наших військових. Держава зараз не може забезпечити необхідну кількість безпілотників, тому ми маємо допомагати. Нам потрібні резерви, бо незрозуміло, яка ситуація буде з опалювальним сезоном. Але сьогодні – той час, коли потрібно робити великі проєкти. Я не кажу втілювати їх поки, але закладати і втілювати їх.
Ви маєте на увазі ідеї та проєктні документації?
Так. Чому я про це кажу. Наприклад, на сьогодні Європейський інвестиційний банк ще влітку в рамках грантової підтримки надав Україні через Мінрегіон 200 мільйонів євро. Це грантова підтримка на проєкти із відновлення України. І ми подали два проєкти. Слава Богу, що в нас були ці два проєкти готові. Це повна реконструкція, капітальний ремонт хірургічного відділення міської лікарні №2 і приймальне відділення лікарні №2. Це те, що в нас було готове. На сьогоднішній день ця сума зросла до 600 мільйонів, наступного року вона зросте до одного мільярда євро.
Другий проєкт на території міської лікарні №2 – у нас вже є повністю готовий проєкт будівництва сучасного онкоцентру. Два місяці тому ми були в Сполучених Штатах, де відвідали онколікарню. Частину досвіду і документації взяли у них, частину нам допомагало представництво однієї американської компанії в Україні. Проєкт на сьогодні готовий. Минулого тижня я подав пакет документів із рішенням сесії на Мінрегіон на комісію, яка буде розглядати можливість фінансування. Сума складає 228 мільйонів гривень разом з обладнанням, яке включає в себе лінійний прискорювач, МРТ, КТ та багато іншого обладнання. Це такий великий важливий проєкт із повністю обладнаним бомбосховищем для всієї лікарні.
У нас в регіоні є онколікарня, в яку обласна влада десятки років вкладала кошти. Чи потрібен іще один онкоцентр?
А ви були в онколікарні? Чи ваші рідні проходили лікування?
Був, але не лікувався. Тобто ви про якість лікування говорите?
Ні, я не про якість лікування кажу, я нікого не хочу образити. Але чому тоді в рік дві з половиною тисячі жителів Житомирської області їдуть в інші області для того, аби отримати лікування на висококласному обладнані? Бо ми постійно виділяли кошти з бюджету таким людям на лікування. В Житомирській області немає жодного лінійного прискорювача.

А з приводу кадрів?
Всіх можливо навчити, і це абсолютно нескладно. Хочу нагадати, що, коли ми купували для першої лікарні мамограф, теж це говорили. Знаєте, що в онколікарні (Комунальна установа "Обласний онкологічний диспансер" – ред.) є мамограф чи в обласній лікарні є, і в нас є. Кадри, підготовка, і сучасне обладнання – і ми в результаті перетягнули приблизно 70% пацієнтів. В людей є вибір, куди піти. І тут реформа медицини гарно спрацювала – людина сама обирає заклад, а пакет послуг йде за нею.

Щодо суспільно-політичних процесів. Рік був складний і ми мали можливість переоцінити ставлення інституцій також. І хочу запитати вас також про Українську православну церкву Московського патріархату. На початку тижня в інтерв'ю Тамарі Коваль на "Житомир.info" ви відповіли на питання, чому міська влада в цьому році не приймала рішень стосовно церкви. Ви відповіли розпливчато.
Ні.
Я зацитую: "В Житомирі такого не робили, бо це має вирішувати громада". Я хочу запитати, як має це вирішувати громада?
Ви задавали це питання громаді, яка ходить туди?
Ви маєте на увазі релігійну громаду?
Так. Я не прихожанин цієї церкви. І нехай це вирішують ці люди, які живуть в державі Україна, яка веде війну з Росією. І я думаю, що, в першу чергу, саме вони мають вирішити це питання. А якщо говорити про моє особисте ставлення, то я його озвучував ще у березні місяці.
Ви говорили – цитую: "ще до війни і на початку війни були деякі церковні осередки МП, в тому числі, і в Житомирській області, які, на мою думку, тісно співпрацювали з країною-агресором, були схрони зі зброєю і таке інше".
Так-так, я про це казав. Це інструмент.
А політичне рішення (рішення громади зі звернення до центральних органів влади стосовно діяльності УПЦ МП)?
Політичне рішення... Я не люблю займатися популізмом. Що я маю на увазі: коли у березні я казав від себе – це не сприймалося. "Не треба чіпати" – мені було багато дзвінків, що "не треба було цього казати", "заберіть це з інтерв'ю".
Від кого були дзвінки?
Та неважливо від кого. Від багатьох, починаючи від депутатів і закінчуючи правоохоронцями. От тоді це нікого не цікавило. А коли ми побачили тенденцію, що пішли обшуки, що Верховна Рада і Президент прийняли рішення, отут всі ради вже почали приймати ці рішення. І от це просто популізм і загравання з людьми. І це не відноситься до компетенцій Житомирської міської ради.
Я не можу з вами погодитися. Радомишльська та Овруцька громади навесні прийняли такі рішення.
Які рішення?
Звернення до центральних органів влади стосовно діяльності УПЦ МП.
Ви як журналіст, ви маєте право на свою думку?
Однозначно, але непублічно – в себе на сторінці у фейсбуці.
А чому непублічну?
Не в прямому ефірі ЗМІ чи під час інтерв'ю з вами.
Якщо вас дуже цікавить ця тема, чому ви не написали петицію, чи не зібрали збори громади?
Мова ж йде не просто про нашу з вами особисту точку зору. Мова йде про вплив, який здійснюється. І наша увага як журналістів до цієї теми, – а ми постійно тримаємо увагу: знімаємо репортажі, запрошуємо гостей, і навіть вам ці питання ставимо – це і є наша громадянська позиція, як журналістів.
Ви як журналіст маєте висвітлювати одну і другу сторону. Я кажу як громадянин громади, де є така церква. Моя особиста думка: в Україні не може бути церкви, яка підпорядковується Москві.

На завершення: чи були ви у відпустці цього року?
Так, два чи три дні. Це була робоча поїздка до США.

Тобто робоча поїздка, як відпустка?
І я думаю, що це нормально. Яка відпустка? Тут і субота, і неділя.
Дякую вам за інтерв'ю. І дякую вам за сильних людей вільного міста.
Більше інтерв'ю на YouTube-каналі Суспільного Житомир:
- "Ми вже зараз мусимо думати про контури перемоги" – історик Ярослав Грицак.
- "Вражав цинізм нанесення поранень" – лікарі з Радомишля про порятунок людей в перші тижні війни.
- "До останнього нікуди не поїду" – староста округу Брусилівщини Аліна Святнюк про перші дні війни.
- "За добу перекрили всі під’їзні дороги з Білорусі" – Іван Коруд про війну і відновлення Овруччини.
- "Тільки військовий опір може принести успіх" – журналіст Віталій Портников.
- "Ми робили те, що могли". Перших поранених Малинська лікарня на Житомирщині прийняла вже 24 лютого.
- Наталія Сумська, Анатолій Хостікоєв: українське мистецтво – це теж потужна зброя.
- "Найважче для мене в капеланстві – не розплакатися при хлопцях" – житомирянка Олена Легенчук.
Читайте головні новини Житомирщини у нашому Telegram, Instagram та Viber