"Почніть жити зараз", – житомирський режисер Артем Цівко про ідею короткометражного фільму "Тривога"

"Почніть жити зараз", – житомирський режисер Артем Цівко про ідею короткометражного фільму "Тривога"

"Почніть жити зараз", – житомирський режисер Артем Цівко про ідею короткометражного фільму "Тривога"
. Житомир, 28 вересня 2022 року. Фото: Олена Ваховська для Суспільне Житомир

14 вересня в Житомирі відбувся прем’єрний показ короткометражного фільму "Тривога". Фільм – про оточуючу дійсність усіх українців, які живуть у стані війни. Режисер та сценарист фільму – житомирянин Артем Цівко. Про те, як знімати кіно з нульовим бюджетом, чому хоче аби фільм став неактуальним, а також про плани розвивати кіно в Житомирі Артем розповів в інтерв’ю Суспільному.

Розкажіть, як починався цей фільм і що передувало його створенню?

Ідея цього фільму виникла вже давно. Ми з дружиною часто говоримо про війну, про життя. І ми помітили, що просто чекаємо щось. Чекаємо кінця війни, щоб почати жити. Неможливо побудувати ніяких планів, загадувати щось на майбутнє, всі живуть як живуть і невідомо, що буде завтра. Прийшло усвідомлення, що ми такі не одні – що чекаємо чогось, чекаємо перемоги. Тому цей фільм є про збірний образ усіх українців, які живуть під час війни. Головною героїнею стала дівчина, яка живе, як усі ми: боїться тривоги, ховається в коридорі, живе рутиною і буденністю, щодня переживаючи одне й те ж. Вона працює вдома, смажить собі яєшню щоранку на сніданок… Там є сцена, коли бомбили наш полігон. Я хотів, щоб глядачі зі свіжими спогадами пережили цю подію і могли зрозуміти емоції головної героїні. Мені здається, що вдалося. Ми робили цей фільм максимально швидко для того, щоб він був актуальний зараз. Але вже так сталось, що наші ЗСУ там трощать трохи русню, і він вже є менш актуальний. Я сподіваюсь, що він взагалі не буде актуальним до 2023 року.

"Почніть жити зараз", – житомирський режисер Артем Цівко про ідею короткометражного фільму "Тривога"
Режисер Артем Цівко. Житомир, 28 вересня 2022 року. Фото: Олена Ваховська для Суспільне Житомир

Не відкладали зйомки фільму. Здається, це резонує з самою його ідеєю – що не варто відкладати життя?

Так. Головна його думка, що потрібно почати жити зараз, насолоджуватися тим, що маєш – своїм життям, простими речами, які тебе оточують, красою природи, музики. До речі, після прем’єри дуже багато посипалося скарг у коментарях, що я пропагую тусити в нічних клубах і що взагалі не варто насолоджуватись. Але фільм не про це. Я хотів донести, що так як ми живемо – це вже прекрасно.

Що ми живемо взагалі.

Так, перше – що ми живемо, що в нас є дах над головою, що ми маємо що їсти. У нас в Житомирі більш-менш все спокійно зараз, дякуючи богу.

І ЗСУ.

Звичайно. Тож не потрібно гіперболізувати і якось перебільшувати оцю мою ідею. Скільки людей, стільки й думок, але головною ідею було: "Почніть жити зараз".

Ну і людина – таке створіння, що не може постійно страждати. Якщо ми будемо відмовляти собі у якихось задоволеннях елементарних, ми не зможемо бути ефективними на своєму маленькому фронті і робити те, що ми робимо.

Так, саме з ціллю бути ефективними. Бо людина, яка є спокійна, може адекватно реагувати на інформацію. Бо зараз її є дуже багато. Цих телеграм-каналів є мільйон і всі пишуть, що хочуть. Деякі пишуть "Повітряна тривога, пройдіть, будь ласка, в укриття", а деякі "Увага! Росія планує масштабний ракетний удар по всій території України". І різні люди реагують на це по-різному. Деякі просто йдуть в укриття, а інші починають панікувати, розсилати таку інформацію своїм друзям, писати, що уже їм хтось щось сказав. І оце сарафанне радіо починає працювати. Але людина, яка спокійна, чітко розуміє, що навколо відбувається, вона адекватно реагує, не розводить паніку і може допомагати нашим Збройним силам, ходити на роботу, ефективно працювати, заробляти гроші.

Донатити на ЗСУ.

Донатити, так. Це наш фронт робіт. Країна зараз розділилася на багато фронтів – військовий, волонтерський, культурний. І на всіх цих фронтах усе треба робити максимально якісно.

"Почніть жити зараз", – житомирський режисер Артем Цівко про ідею короткометражного фільму "Тривога"
Житомир, 28 вересня 2022 року. Фото: Олена Ваховська для Суспільне Житомир

Мистецький і культурний фронт, про який ви згадали. Зараз можна почути таку думку. Я б не сказала, що це думка більшості людей, але іноді кажуть, що краще донатити на ЗСУ, а не займатися мистецтвом чи культурою. Очевидно, що ви серед тих, хто вважає, що культура таки на часі. Розкажіть чому.

На цей фільм квитки давалися людям за донат на ЗСУ. Ми зібрали більше 10 тисяч гривень з показу. Нульовий бюджет привів до донатів в сумі 10 тисяч гривень. Якби у нас бюджет був 10 тисяч гривень – до яких донатів привів би він? Як би в нас бюджет був дві-п’ять-десять тисяч доларів – скільки б ми могли зібрати? Якби це був повнометражний фільм, який би крутився в усіх кінотеатрах України, ми б зібрали купу грошей і віддали б їх на ЗСУ. Тому це така ланцюгова реакція. Я вважаю, що культура, музика, фільми, книги – на часі: усе це те, що піднімає наш бойовий дух. Різні ютуб-проєкти гумористичні також на часі, тому що це дозволяє людям розвантажитися психологічно.

Фільм "Тривога" – це ваш перший короткометражний фільм?

Раніше разом із Петром Авраменком ми відзняли три майже повнометражних художньо-документальних фільми. Перший був про Олега Ольжича, називається "Вогонь самопосвяти", другий – про барона де Шодуара і останній про Сергія Корольова. Цей фільм я дуже часто згадував під час обстрілів ракетних. В цьому фільмі є дуже цікава фраза, коли Сергій Павлович із командою зробили перший прототип крилатої ракети. До них прийшов кгб-шник, і він спитав: "Чи це може бути зброєю?". І, власне, виявилось, що це може бути зброєю, і ми всі це бачимо. Крилаті ракети ми бачимо щодня.

Я в ролі оператора-постановника відзняв ці три фільми, потім ми з командою в рамках конкурсу "Житомир, я тебе люблю!" відзняли фільм "Я їду додому". Він про українського військового, який втратив друга на фронті, повертається в Житомир і говорить з містом як із цим своїм другом. Це був мій дебютний короткометражний фільм в ролі режисера, другим став фільм "Тривога".

"Почніть жити зараз", – житомирський режисер Артем Цівко про ідею короткометражного фільму "Тривога"
Житомир, 28 вересня 2022 року. Фото: Олена Ваховська для Суспільне Житомир

Але до фільму "Тривога" ви ще написали сценарій?

Так. Взагалі в цьому проєкті я дуже багато взяв на себе ролей, тому що бюджету ніякого не було, і дуже тяжко змотивувати людей зробити щось якісно, якщо нема фінансової мотивації.

Поговоримо про процес зйомок. Ви сказали, що багато ролей взяли на себе. Але все таки у вас була команда.

У мене була найкраща в світі команда – команда моїх друзів. Це люди, які мене у всьому підтримали, пожертвували своїм часом. Ми знімали два дні, з п’ятої ранку і до восьмої вечора. Це було в квартирі головної героїні, знову ж таки тому, що у нас був відсутній бюджет. В однокімнатній квартирі ми відзняли спальню, робоче місце, вітальню, пересовували меблі, відкручували і закручували розетки, подовжувачі, телевізори. Закривали вікна і робили ніч вдень і навпаки, аби максимально оптимізувати знімальний процес. Ну і в принципі цей фільм не мав би зніматися в багатьох локаціях, бо його історія і зав’язана на квартирі, по суті, на цих тривогах.

Як в процесі зйомок впливала оця оточуюча дійсність – ті самі тривоги?

Ми знімали з зачиненими вікнами, в нас там писався звук, було тихо. І ми не помітили, що дійсно оголосили повітряну тривогу. І не знали, що в цей час обстрілювали військовий аеродром. Згодом мені зателефонувала дружина і розповіла про це.

Цей фільм – і є результат усього, що відбувається. Тому ми могли переживати це дійсно так, як було насправді, нічого не придумувати. Юлі не доводилось грати нічого. Вона коли прочитала сценарій, сказала: "Ти що, про мене писав?". Те саме і Авраменко сказав. Цей фільм – про кожного з нас, кожен там знайде себе. Я себе знаходжу в цьому епізоді – в "Білоруському гаюні", читаючи про те, що де вилетіло, коли оголошують тривогу.

Ви говорили під час прем’єри, що фільм "Тривога" став частиною проєкту "Квиток у майбутнє".

Цей проєкт – це проєкт Олени Заведії та Петра Авраменка. Вони збирають історії людей, які пережили військові дії і опублікують збірку. Із них ми оберемо якісь конкретні, можливо адаптуємо, і також знімемо на них можливо короткометражні фільми.

Окрім реалізації цього проєкту, що іще хотіли б реалізувати в плані кінематографу?

Хотів би знімати далі короткометражні фільми, маю багато ідей. Має минути деякий час, аби переглянути цю роботу, над якою працювали. Було багато критики на адресу цього фільму, за яку я вдячний, адже важко об’єктивно оцінювати свою роботу. Хтось писав, мовляв, чому ви не зняли про те, що жінки народжують в підвалі? Я з дружиною був, коли вона народжувала у підвалі, після пологів спускалися в укриття. Усі наші емоції, які ми з дружиною пережили під час бомбардувань, були вкладені у цей фільм.

Найближчим часом ми з родиною їдемо до Польщі, до моїх батьків, аби показати їм онуків. Звичайно, що ми повернемось в Україну, але зараз я веду перемовини щодо того, аби організувати показ фільму "Тривога" в Польщі. Я хочу, аби наші земляки, які виїхали, побачили фільм про Житомир.

Чи хотіли б знімати повнометражне кіно?

Так, повнометражне також є в планах у нас. Але не все так просто. Житомир – це місто, де не так розвинена кіноіндустрія, як у наших сусідів в Києві. Доводиться багато вчитись, окрім того, технічна база у нас не дозволяє поки що зробити повний метр. Дуже мало фахівців, які працювали в кіно. Тому що ці всі люди, які працюють зі світлом, зі звуком, картинкою, художники, декоратори, гримери – усі частинки одного пазлу. Це велика машина, яка працює для того, аби відзняти один кадр. Тому я планую вчитися сам, вчити людей і створювати якусь базу, аби можна було починати знімати якісне кіно.

Саме тут, в Житомирі?

Саме в Житомирі.

Більше інтерв'ю на YouTube-каналі Суспільного Житомир:

Наталія Сумська, Анатолій Хостікоєв: українське мистецтво – це теж потужна зброя.

Назарій та Дмитро Яремчуки передали на Житомирщину медпрепарати та засоби для військових.

Новини, які змушують сміятись. Інтерв’ю із автором телеграм-каналу «Регіоналіті» Ігорем Харькіним.

«Ми робили те, що могли». Перших поранених Малинська лікарня на Житомирщині прийняла вже 24 лютого.

«Не вірила, допоки його не обійняла», – мама звільненого з полону Дмитра Козацького з Житомирщини.

Читайте головні новини Житомирщини у нашому Telegram, Instagram та Viber

На початок