У червні в Житомирі виходить друком книга "Газета Житомирщина. Віхи історії", присвячена найстарішому в області періодичному виданню. Автором-упорядником книги є член Національної спілки журналістів та спілки краєзнавців, житомирський журналіст Сергій Бовкун. В книзі Сергій зібрав архівні матеріали про історію газети та журналістів, які в ній працювали.
Напередодні Дня журналіста в етері Українського радіо Житомир Сергій Бовкун розповів журналістці Наталії Кулініч про те, чому вирішив підготувати та видати книгу про газету "Житомирщина", і як змінювалася журналістика в області упродовж століття.
Газети "Житомирщина", якій присвячена ваша книга і яку понад століття читали жителі нашого краю, вже не існує. Чому ви вирішили написати про цю газету цілу книгу?
Дійсно, газета "Житомирщина" — унікальний феномен в історії поліської журналістики. Вона виходила другом понад 100 років, якщо бути точним, 104 роки. Її останній номер вийшов у світ 29 грудня 2023 року — з різних причин її вихід у світ, на жаль, припинився.
Моя доля теж пов'язана з цією газетою — це була моя перша газета, де я працював журналістом. Через багато років я вдруге працював в цьому колективі. Ця газета лишається великою віхою і мого життя. І коли вона, на жаль, вже перестала виходити, я подумав, що було б добре лишити про це видання пам'ять, бо воно цього варте.
Кілька років я мав змогу працювати з архівом редакції газети і гортати підшивки різних років. І тоді виникла ідея зробити таку збірку статей про газету "Житомирщина", які виходили у самій цій газеті. Мені вдалося відшукати у архівах "Житомирщини" близько 110-115 статей різних часів, в яких йшлося про або історію газети, або про людей, які в ній працювали. І отак виникла ідея укласти таку збірку. В ній 4 розділи: власне, історія газети, розділ про журналістів, які в ній працювали, листи від читачів та "подорож" підшивками газети від 1919 року до 2009 року. У книжці загалом зібрано понад 60 газетних статей різних епох, які розповідають про саму газету, а також близько 180 фотографій, які мені вдалося розшукати в архіві газети. Більшість фотографій, які тут є, представлені вперше. Сьогодні книга вже друкується і наприкінці червня буде презентована читачам.
Як змінювалось те, про що писала газета в різні роки?
Дійсно, можна було помітити те, писали в різні часи трохи по-різному. Звичайно, в роки з 20-х по 50-ті роки було більше ідеологічного тиску — багато штампів і партійних кліше. Але водночас в ті роки дуже багато уваги приділяли життю простих людей, сіл, містечок. Журналісти тих часів майже щоденно виїжджали у відрядження у далекі куточки області і шукали людей, про яких варто написати, або проблеми, на які треба реагувати. Ну, і звичайно, вже більша свобода для видання, як і для багатьох тодішніх видань, і взагалі для ЗМІ України, настала вже зі становленням незалежності України у 1991 році, коли вже весь цей ідеологічний флер було скинуто, і преса отримала, фактично, повну свободу. Відтоді і міняється робота "Житомирщини", як вже одного з видань, а не єдиного, яке було до тих пір. Тому журналісти отримують більше свободи і пишуть вже про проблеми, які дійсно турбують людей, не боячись тиску партійних органів, як це було у радянський період. Хоча і тоді були журналісти, які не боялися йти проти влади.
Чи є в книзі такі історії?
Так. Зокрема, мене дуже вразив такий випадок, який трапився з журналістом Юрієм Москаликом, який працював у газеті десь у 60-70-ті роки. Він дізнався, що одне з підприємств тодішнього Коростенського району забруднює річку, але не було зрозуміло, яке це підприємство, не було видно, звідки йде забруднення. І він попросився сісти у кабіну літака "кукурузника", який обприскував поля. Льотчик полетів над полями, над цим районом, над річкою, і журналіст побачив з повітря, яке саме підприємство робить скиди у річку. Але при цьому він постраждав від тих отруйних газів, які йшли з літака, бо льотчик був у шоломі, а журналіст був просто у піджачку. Але, уявіть: він домігся правди і знайшов, хто забруднює річку з повітря, дав це в газету, матеріал надрукували та відреагували на ситуацію. Сьогодні для нас таке розслідування — норма. А в ті роки це було майже "подвигом".
Ще такий один "подвиг" вчинив журналіст газети — легендарна особистість Кость Кізуб, — який фактично врятував будиночок, в якому народився наш видатний письменник земляк Володимир Короленко. Його готували під знесення і Кость забив на сполох, став на захист будиночка, його підтримали інші українські письменники рівня Олеся Гончара. Ось так зберігся дім, в якому зараз розташований музей Короленка.
Але, на жаль, сам журналіст постраждав, бо його власний приватний будинок знесли і дали йому маленьку квартирку у п'ятиповерхівці. Таким чином, нібито, йому влада помстилася за те, що він вступився за дім Короленка.
Є історія про те, як наш відомий письменник Василь Земляк, який тоді працював в редакції газети, також врятував, фактично, таку гарну пам'ятку природи як скеля Чацького. В ті роки ці скелю теж збиралися підірвати для побудови водосховища і греблі. І таких історій у книзі є багато.
Як би ви порівняли роботу журналістів попередніх десятиліть і їхню працю сьогодні?
Раніше журналістика була до певної міри галуззю літератури. Саме тому, мабуть, багато літераторів були штатними журналістами і в цій газеті. Це ціле гроно, сузір'я письменників — від нашого знаменитого земляка, драматурга Івана Кочерги до Василя Земляка, Валентина Грабовського, поетів Михайла Клименка, Михайла Сича, Ігоря Ліберди, прозаїка Анатолія Журавського. Навіть наш знаменитий поет і перекладач Борис Тен теж співпрацював з газетою.
Читачі тоді свідомо шукали у газеті прізвища того чи іншого автора, тому що знали його стиль, його мову, і стежили за цим. Нині журналістика, мабуть, дещо менш персоніфікована, але це не означає, що вона гірша. Вона просто інша. Тому що інша епоха, інші завдання журналістики. Люди сьогодні вже звикли споживати контент активніший, швидший, насиченіший. Тому трошки по-іншому і працюють журналісти. Стосовно Житомирщини, то багато журналістів, які працювали в радянський час, потім працювали і в час незалежної України. І, очевидно, їм багатьом довелося теж якось внутрішньо перебудовуватися, або переосмислювати свої орієнтири і цілі. Але один орієнтир лишався завжди беззмінним і магістральним — це робота для людей. Тобто журналісти нашої області, не тільки газетярі, а й радіожурналісти, потім і тележурналісти, вони спрямовують свою діяльність і тоді, і зараз, щоб інформувати людей, і за можливості допомагати їм.
Чи надійде упорядкована вами книга до бібліотек Житомира та області?
Так, уже заплановано передачу книги до міської бібліотечної мережі, де її можна буде знайти і прочитати, погортати матеріали та побачити фото.
І невдовзі вона також, я сподіваюся, з'явиться і в обласній науковій бібліотеці імені О.Ольжича. І я сподіваюся, що коли наприкінці червня книга вийде друком, ми її презентуємо і зробимо невеличкий творчий вечір за участі журналістів, які працювали в газеті "Житомирщина".
Підписуйтеся, читайте, дивіться новини Житомирщини на наших платформах тут:
Telegram | Instagram | Viber | Facebook | YouTube | WhatsApp
