Звання Героя України (посмертно) друзі та рідні просять присвоїти військовослужбовцю із Бердянська Запорізької області Антону Пшеничному (позивний "Гомер"). Він був бійцем полку спецпризначення "Сафарі", штурмової бригади Національної поліції України "Лють", брав участь у деокупації та бойових діях у Житомирській, Київській, Сумській, Харківській, Запорізькій і Донецькій областях. Загинув 13 березня 2025 року на Торецькому напрямку.
Історію Антона Пшеничного Суспільному розповіли його дружина Олеся та побратим і товариш із цивільного життя Олександр Печніков.
Антон Пшеничний родом із Бердянська, вчився на філолога в місцевому педагогічному університеті, у рідному місті й познайомився зі своєю майбутньою дружиною Олесею:
"Ми десь півтора року були саме друзями й за цей час краще один одного пізнавали. А буквально за два тижні після стосунків Антон уже нас називав родиною. І коли ми починали наші стосунки, вже добре одне одного знали, розуміли, що в кожного є різні сторони й особливості, які не всім можуть подобатись. Але ми вже точно розуміли, що це серйозні стосунки, що ми точно хочемо бути разом. Тому нашій родині в серпні мало б виповнитися 10 років", – розповідає Олеся.
Антон цікавився історією України, вільно володів англійською, а ще любив майструвати з дерева, розповідає Олеся:
"У мене є нічник, який робив Антон. Причому, це одна з найперших робіт. Він доволі простий, але я дуже його ціную і зараз щовечора вмикаю його та засинаю саме з цим світлом".
Також чоловік багато читав. Саме через його любов до книжок побратими й дали йому позивний "Гомер", каже дружина:
"Він загалом любить історію та давню Грецію, античний світ. Коли він вступав до лав Азову, у нього була з собою книжка Гомера. От звідки й взявся його позивний".
Однак у цивільному житті Антон мріяв бути військовим, постійно розпитував про службу у свого товариша, сусіда Олександра Печнікова, котрий вже на той час пройшов Іловайський котел і російський полон:
"Антон до мене постійно приходив, цікавився про війну, про те, що відбувається з першоджерела, як-то кажуть. І в один прекрасний день він прийшов і каже: "Допоможіть мені влаштуватись". Тобто йому потрібна була порада. Адже підрозділів було дуже багато. Він каже: “Я все одно піду. Якщо можете, розкажіть щось".
У 2015 році Антон остаточно вирішив піти на службу: він покинув університет, взяв документи та поїхав до Києва, де пройшов співбесіду та був зарахований до Азова, розповідає Олександр:
"У 2015 йому тільки виповнилося 20 і він пішов воювати. Його взяли одразу, не було складностей. Там немає людей, які не мають там бути. Випадкових немає. Людина, щоб стати бійцем цього підрозділу, має пройти доволі складний у фізичному й моральному сенсі шлях".
Два роки Антон Пшеничний воював в АТО, зокрема й брав участь у Широкинській операції та захищав Маріуполь. У 2017 повернувся додому, поновився в університеті та почав активну громадську діяльність: долучився до організації "УБД Справедливість", а у 2018 – до "УБД Сармат", був співзасновником "Сармат TV". А в жовтні 2020 на місцевих виборах Антона обрали депутатом, розповідає Олександр:
"Просто пройшов на своєму авторитеті. Люди проголосували за нього абсолютно без нічого. Ми нічого для цього не робили. Ми просто жили це життя, яке ми жили. Довіра була, бачили й розуміли, що ми робимо. І Антон зайшов у депутатський корпус".
Та вже в грудні того ж року, на знак протесту, Антон склав мандат, бо працювати було неможливо:
"На жаль, абсолютна більшість була нардепівська від ОПЗЖ Олександра Пономарьова. У кулуарах сиділи ОПЖЗ, Наш край, Солідарність. Всі партії ця людина контролювала. І там, на жаль, вибору не було – або доєднуватися до цієї більшості, або він розумів, що цю систему не зможе побороти. З тими повноваженнями, які мають місцеві депутати, там нічого не зробиш. І Антон склав повноваження. Однак не покидав свою боротьбу, проводив журналістські розслідування".
Коли розпочалося масштабне вторгнення, Антон з перших днів добровільно взяв зброю. Поруч були друзі та побратими з Бердянська, зокрема й Олександр:
"Працювали ми з хлопцями з ГУР у Житомирській, Київській областях. 27 березня надійшла пропозиція вступити до лав, тоді тільки створився теж добровольчий батальйон, потім стало зрозуміло, що це буде полк спеціального призначення “Сафарі”. Від початку ми знали, що цей підрозділ має деокупувати Маріуполь. І так в житті сталося, що ми стали поліцейськими. Але поки бюрократичні моменти всі оформляли, вже не було, що деокуповувати. І ми поїхали на Сумщину. Потім перекинули на Харківщину".
Наприкінці квітні 2022 під час деокупації села Дергачі Антон дістав поранення. Та попри це, він зміг вивести свою групу з оточення, розповідає Олександр:
"Дуже нас обстрілювали протягом дня. Тоді в нас ще не було артилерії, тобто на кожен снаряд з нашого боку летіло 30, а то й 40 у відповідь. Були такі часи, коли вони кидали по нашій території десь 60-70 тисяч снарядів щодоби. Це просто було диво, що ми там вийшли живими всі. Антон конкретно був з тією групою, де було декілька поранених хлопців. Були й втрати, на жаль. Завдяки Антону вивели хлопців поранених. Антон був дуже контужений і потрапив до шпиталю".
Коли Антон проходив лікування, до шпиталю приїжджав тодішній міністр внутрішніх справ Денис Монастирський і особисто вручив йому відзнаку.
За місяць Антон вже був у строю, попри заборону лікарів продовжувати воювати, розповідає Олександр:
"У нього після контузії були дуже великі проблеми зі спиною. Такі, що лікарі рекомендували взагалі дуже обережно навіть ходити. Про війну тут вже не йшлося, лікарі дуже його просили якось переформатувати своє життя, але це було у варіанті Антона неможливо. Він час від часу їздив на реабілітацію, постійно повертався до хлопців, до колективу".
Разом зі своїми бердянськими побратимами Антон пів року боронив країну на Запоріжжі – у Щербаках, Малих Щербаках, у напрямку Енергодара. Водночас і вчив недосвідчених воїнів:
"Антон дуже багато приділяв часу хлопцям, навчав їх. У нас в кімнаті постійно був аншлаг, бо з ним на будь-яку тему дуже було цікаво спілкуватися. І хлопці ніколи не впускали такої можливості. Тобто користувався Антон абсолютним авторитетом і в цивільному житті, і у військовому. Цього хлопця знали 100% особового складу – від командира до піхотинців. Абсолютно всі. Він дуже крутий, дуже начитаний".
Останні місяці життя Антон Пшеничний воював на Торецькому напрямку, що на Донеччині. Вранці 13 березня 2025 року росіяни з артилерії обстріляли позиції українських захисників, внаслідок цього Антон дістав смертельне поранення, розповідає Олександр:
"Шансів вижити не було. Антон пішов на позиції до хлопців, щоб підтримати, бо Торецький напрямок – дуже важкий напрямок. Він міг туди не ходити, бо останнім часом обіймав управлінську посаду й вже керував. Почався артобстріл. Ну вони там постійно. Вони пересиділи трохи цей обстріл і вже майже було спокійно. Почали рухатися до інших позицій і щось прилетіло. Він на місці загинув одразу. Думаю, що й не зрозумів, що сталося".
Звістку про смерть чоловіка дружина дізналася телефоном від побратима. Жінка каже, що саме 13 березня ввечері Антон мав приїхати до Києва, де вона проживала:
"Розмовляла я з ним 12 березня майже опівночі, а він загинув 13 березня о 7:15 ранку приблизно. Ми з ним багато жартували, як будемо проводити час разом, якісь там меми один одному надсилали. Не відчувалося, як остання розмова, або, як там показують у якихось драматичних, романтичних фільмах, що це мало не прощання, такого точно не було. Просто звичайна наша розмова про те, як ми один за одним скучили, що скоро побачимося та будемо вдома класно проводити ввечері час".
Поховали Антона Пшеничного в Києві 18 березня, у його день народження. Чоловіку мало б виповнитися 31.
"Антон чесна людина. Він, з одного боку, завжди готовий відстоювати свої цінності, але при тому завжди готовий почути людей, допомогти. Він щирий, він смішний, він доволі простий у хорошому значенні цього слова і при тому він дуже відданий. Ми це бачимо і в тому, який він відданий своїй країні, своїй державі, і який він відданий своїм друзям, родині", – каже дружина Олеся.
19 березня ветеран Андрій Маджаров створив на сайті президента петицію з проханням присвоїти Антону Пшеничному звання "Героя України". На 9 травня зібрано вже понад 20 тисяч голосів, з 25 000 необхідних.
Підписуйтеся, дивіться та читайте головні новини Запорізької області на наших платформах:
Telegram | Instagram | Viber | WhatsApp | Facebook | Youtube
