Ветеран війни Іван Марчак з Івано-Франківщини у 2017 році після весілля переїхав у Мелітопольський район Запорізької області до дружини. За рік до повномаштабного вторгнення долучився до лав ЗСУ. У війську був сапером. Та коли у 2023 році брав участь в розмінуванні Херсонської області, рятуючи побратима, наступив на протипіхотну міну, внаслідок чого втратив обидві ноги. За пів року, після реабілітації, Іван вперше став на протези. Відтепер знімає їх лише вночі та більше ніколи не збирається сідати на крісло колісне.

Як зараз живе та почуває себе військовий — дізнавалися кореспонденти Суспільного.

Іван Марчак — ветеран війни з Івано-Франківщини. У цивільному житті працював будівельником. У 2017 році після весілля чоловік переїхав у Мелітопольський район Запорізької області до дружини. Проте мріяв про військову службу і у 2021 році підписав контракт зі Збройними силами України.

"Головне — не падати духом і не заганяти себе в депресію": історія ветерана війни, який втратив ноги, рятуючи побратима

Іван Марчак на фронті. Особистий архів родини Марчак

У лютому 2023 року під час виконання завдання, рятуючи побратима, Іван наступив на протипіхотну міну.

"Це було в Миколаївській області, але на кордоні з Херсонською. Попали в мінну засідку. Підірвався побратим, пішов його витягати і теж сам нарвався так само. Втратили кінцівки, але всі живі".

Іван Марчак у лікарні. Особистий архів родини Марчак

Перші два дні чоловік був без свідомості у лікарні. Його дружина Ганна, яка на той момент з дитиною перебувала у Дніпрі, вже почала пошуки, адже знала, що чоловік виконував бойове завдання, після якого вже не вийшов на зв'язок:

Ганна Марчак, дружина Івана . Суспільне Запоріжжя

"В нас була домовленість, що раз на дві години він має мені прислати плюсик або смайлик, щось написати. Я почала дзвонити, він був постійно поза зоною, але в якийсь момент хтось підняв слухавку і мені сказали: "Та почекайте, йому зараз зроблять пару укольчиків і він вам передзвонить". Я почала обдзвонювати його побратимів, одна людина лише сказала мені, що сталось".

Ганна відразу виїхала до чоловіка, і вже в дорозі вперше поспілкувалася з чоловіком після поранення:

"Дзвонить і каже: “Аня, я маю тобі щось сказати. У мене немає ніг”. Я кажу: “Я знаю”. Потім: “Все, не їдь сюди, не треба. Я сам, залиш мене”. Я кажу: “Стоп. Мені цього “залиш мене” не треба. Я вже в дорозі. Якщо приїду і ти мені таке будеш казати, ти в мене ще й там отримаєш”. Вся реанімація миколаївської лікарні вже знала, що до Івана їде дружина".

Іван Марчак, ветеран . Суспільне Запоріжжя

Далі на Івана чекала реабілітація, протезування та навчання користуватись протезами. Лікування чоловік проходив в Одесі, на протезування переїхав до Львівської області, а продовжив реабілітацію вже у Дніпрі:

Іван Марчак з дружиною. Особистий архів родини Марчак

"Операції, заживлення, реабілітація до протезування, це все в Одесі. Потім в серпні переїхав у Львівську область на протезування, на початку жовтня вже вийшов самотужки. І пішов далі по реабілітації. Трускавець переважно. І потім переїхав вже в Дніпро на продовження реабілітації".

Іван Марчак під час реабілітації. Особистий архів родини Марчак

Іван розповідає: на те, щоб користуватися протезами витратив майже рік:

Іван Марчак, ветеран . Суспільне Запоріжжя

"Коли ще реабілітацію проходив, як тільки ще вчився ходити, дуже сильно натирали протези. То я після занять одразу до медсестер, вони пробивали усі пухерці, обробляли, заклеювали, я вдівав протези і йшов далі. Всеодно намагаюся в будь- якому випадку ходити".

Весь цей час Ганна була разом з чоловіком. Від поранення до протезування чекали пів року. Жінка каже, добре пам'ятає день, коли коханий вперше став на протези:

Іван Марчак з донькою та дружиною. Особистий архів родини Марчак

"Пам’ятаю, мені каже директорка центру: “Ти можеш зайти до нього” і така я заходжу, а він вже стоїть. І він такий щасливий. І коли він вперше став на протези, він сказав: “Все, я не хочу більше крісла колісного. Я туди більше не сяду".

Іван Марчак з дружиною. Суспільне Запоріжжя

Іван Марчак, ветеран . Суспільне Запоріжжя

Відтепер Іван знімає протези лише вночі та каже, більше ніколи не сяде на крісло колісне:

"Мені б якби зараз сказали, що шось не так і треба пересідати в крісло я б не сів напевно. Я б на одному протезі скакав із двома милицями, але в крісло б не сів. Бо ти до нього дуже швидко звикаєш. Оце звикання — це саме найгірше. Бо ти потім думаєш, що тобі буде важко, ти шукаєш якісь причини, щоб з нього не вилазити".

Ганна згадує, під час відновлення мали спільну мету — повторити весільний танець. І їм це вдалось:

Іван Марчак з дружиною повторюють весільний танок. Особистий архів родини Марчак

"В нас було відео нашого весільного танцю, коли ми вдома собі там танцювали, і вже в нас була така мета. Коли на кріслі колісному ми з ним танцювали, в мене було там підписано відео, що ми обов’язково продовжимо наш танець. І вже коли він добре опанував протези, я кажу: “Іван, нам треба продовжити наше відео” .

Нині Іван Марчак допомагає одному з благодійних фондів. Консультує та супроводжує будівництво нового протезного центру у Дніпрі. Також разом із дружиною допомагає військовим та їхнім родинам, які пережили ампутацію.

Іван Марчак з дружиною. Суспільне Запоріжжя

"Поставити хлопців на правильний шлях: як пройти протезування, реабілітацію та повернутись до нормального життя. Через соцмережі переважно зв’язуються. Вони там кажуть: “О, ми бачили у вас в соцмережах, ви ходите дуже впевнено. І ми так хочемо”. Ну і спілкуєшся з людиною, як це все правильно зробити".