Михайло Денисенко народився в Казахстані, підлітком переїхав з батьками жити в Україну. Нині чоловікові 42, він має дружину та двох доньок. У 2022 році мав отримати відповідь щодо надання йому українського громадянства. Від початку повномасштабного вторгнення Михайло Денисенко, не роздумуючи став на захист України.
Військовослужбовець Запорізької окремої бригади територіальної оборони Михайло Денисенко розповідає, разом із батьками переїхав жити в Україну, коли йому було 14 років:
"Спочатку в Миколаєві, а потім вже в Запоріжжі. Батьки, коли виїжджали, вони відмовлялися від громадянства Казахстану, щоб тут отримати вже українське громадянство. Коли я ще виїжджав, я був неповнолітнім. Тобто зараз в мене статус особа без громадянства".
Нині Михайло має посвідку на постійне проживання в Україні. Втім, каже, робить усе можливе, аби отримати громадянство:
"Це така важка справа, у бюрократичному плані. У 20-му році вдалось зібрати всі документи. Я віддав їх тут, потім їх відправили до Києва. І десь, орієнтовно, у 22-му мала вже бути відповідь: дадуть мені його чи ні. Але почалась війна і все це, наскільки я розумію, відклалося на невизначений термін".
Торік у березні чоловік вирішив піти боронити Україну. Втім, розповідає, без громадянства зіткнувся з певними труднощами:
"Оскільки я особа без громадянства, то військкомати одразу — “отворот-поворот”. Тоді вже дізнався про ТРО, де набирають до лав. Десь із третьої спроби, це якраз початок березня, вдалось мені вступити. І ось вже майже півтора року служу".
У цивільному житті чоловік працював ковалем на одному з підприємств Запоріжжя. У територіальній обороні – стрільцем. Під час ворожого мінометного обстрілу дістав уламкове поранення, розповідає Михайло Денисенко.
"Я на цей момент був у відкритому окопі. І досить близько прилетіло, що мене присипало землею. Я відчув якийсь поштовх чи щось. Одразу ж ногу відчув, що штанина порвана. Мені пощастило, що уламок під ногу залетів, він суто м’які тканини зачепив. Я сам собі зміг накласти пов’язку, навіть турнікет не знадобився. Ситуація була важка, обстріл продовжувався, але я попередив своїх, що буду вибиратись на точку евакуації", – згадує військовослужбовець.
Нині Михайло лікується в одному з медзакладів Запоріжжя. Каже: у планах реабілітація та повернення на фронт, а також отримання українського громадянства.
"Казахстан, звичайно, це моя батьківщина, я там народився. Але Україна – це мій дім. У мене тут родина, дружина, двоє діточок", – говорить Михайло Денисенко.
Підписуйтеся на новини Суспільне Запоріжжя в Telegram та у Viber
