Різні долі — одна трагедія. Торік у листопаді, внаслідок ракетних обстрілів Вільнянська Запорізької області, родина Некрасових втратила доньку, зятя й онука, а породілля Марія Кам’янецька — новонародженого сина.
Своїми історіями родини поділилися з Суспільним.
До могил загиблої доньки Наталії, зятя Олександра та онука Назара жителька Вільнянська Майя Іванівна приходить чи не щодня. Цього разу принесла повітряні кульки, бо обіцяла їх подарувати онукові на день народження :
"Я винувата перед ним. Прости мене, внучок. Я йому не купила кульки. Я готувала там трошки. Спішила. Вони ж далеко від мене жили. Не купила йому кульки. І він сказав мамі: «Усе так було добре, так добре! А бабуся прийшла без кульки".
Майя Іванівна каже: минуло пів року, а біль втрати не вщухає: “Мені дуже тяжко. Я не можу змириться з цим. Я не знаю, як мені жити далі. Я просто не знаю. Це була моя радість і надія. Як мені це все пережить? Я просто не знаю... У мене сили немає. Я дуже держусь. Кажуть, що воно далі буде легше, а мені навпаки — важче. Це так важко".
Майя Некрасова втратила рідних торік 17 листопада. Тоді одна з російських ракет вщент зруйнувала будинок, де мешкала родина її доньки.
Доньку та зятя поховали майже одразу, а десятирічного онука Назара — цьогоріч 15 квітня: через процес судово-медичної експертизи тіло дитини не віддавали майже пʼять місяців.
"Назарчик дуже понівечений був. Його знайшли на перший день", — розповідає Майя Іванівна.
Майя та Анатолій Некрасови майже щодня переглядають фотографії онука, бо це — чи не єдине, що залишилось.
"Дідусь його виняньчив. Дідусь його в садок привезе, а я теж працювала в садку. 57 років стажу. Дід мені його привезе - я його туди в групу одвела. Як я до вечора працюю, то я його забираю. І дід його і в школу, так... Дід приїхав, забрав, одвіз у школу. Дід дуже був зв’язаний. Дуже любив із дідом у бокс, у футбол грати", — згадує Майя Некрасова.
За 6 днів після цієї трагедії у Вільнянську загинула ще одна дитина — новонароджений Сергійко Подліянов. Ракета росіян поцілила в будівлю районної лікарні, де хлопчик перебував із мамою Марією Кам'янецькою. Тієї ночі вони були єдиними пацієнтами у палаті пологового відділення.
Жінка згадує, що їй вдалося піднятися до ліжечка сина, але там було порожньо: під час вибуху дитину викинуло з ліжка.
"Ракета встряла в моїй палаті в стіну. І вибухнула. Вона пролетіла повністю пологовий. Ракету я на собі відчула. Дах упав мені на ноги. Я його потім розхитала. Вилізла на ліжко. Малого вже винесло з ліжечка під мою сторону. Я його довго шукала. Ну, так і не знайшла. Я бачила, що він лежить на кушетці. Я знаю, яка пелюшка, як я його одягала, тому що одна я була в пологовому. Я бачила, що вони його рятували, але він уже був мертвий. У нього черепно-мозкова травма",— розповідає Марія Кам'янецька.
Новонароджений Сергійко був четвертою бажаною дитиною в родині Марії та Віталія. Жінка показує єдину світлину, яку зробила у лікарні. Каже: синочок був схожий на батька, зі світло-карими оченятами.
"Він спав так солодко. Захотілось сфотографувати. Увечері вже було. Тільки перемотали його. Він народився 57 сантиметрів. Їв добре. Не кричав. Не плакав. Такий був спокійний", — згадує Марія.
Пів року минуло та сльози не висихають, каже Марія:
"Для мене це важко. Я довго ходила на кладовище. Мене не пускали. Казали, що не можна часто ходити. А я завжди приїжджаю і мені треба піти, саме, на кладовище. Не можу я... У мене до сих пір у пам’яті, що таке відчуття, наче, він поруч зі мною. Я дев’ять місяців проносила і тільки день була. І все".
Марія розповідає, що їх із новонародженим сином вже мали виписати, рідні чекали вдома, але приїхала вона сама:
"Їм прощення просто немає. Немає прощення... Для таких людей, для Росії – немає. Просто хочеться сказати в очі матерям із Росії: "Ви втратьте, а потім відчуйте біль на своїй "шкурі", як ми відчули на своїй".
