Станіслав Захаревич — голова Софіївської сільської військової адміністрації Бердянського району. 25 квітня 2022 року його викрали з будинку та забрали до в'язниці. За відмову від співпраці з росіянами чоловік пробув у полоні 34 дні. Після звільнення він виїхав до Запоріжжя.
Про те, що довелося пережити — розповів кореспондентам Суспільного.
Нині Станіслав Захаревич допомагає жителям громади, які виїхали на підконтрольну Україні територію та підтримує людей, які залишаються в тимчасовій окупації. А ще рік тому — був у полоні росіян. Каже: його викрали, бо відмовився співпрацювати:
"Запропонували мені посаду виконуючого обов’язки мера Приморська. Я відмовився. Вони сказали, що змушені забрати мене з собою. Відвезли мене до Приморська, де протягом семи годин намагалися "по-доброму" вмовити. Після повторної відмови, одягли на голову пакет, закутавши курткою і відвезли мене до карцеру 77 колонії".
Станіслав розповідає, разом із ним у в’язниці утримували підлітків, жінок та пенсіонерів. Їх підозрювали у допомозі українським військовим та тероризмі. Багатьох катували — каже чоловік:
"Перше катування, коли я перебував в карцері, було на 4 день, 28 квітня катували дідуся майже півтори години. Ці крики дуже такі пронизливі, знаєте, жодний фільм жахів, жодна передача документальна, не документальна, не передасть тих емоцій, того жаху, який ти відчуваєш зовсім поряд".
Двічі відводили до катівні і Станіслава, але фізично не чіпали. Зізнається: тиснули психологічно.
"Мене проводили до катівні, де це все відбувалося, яка була залита кров’ю та водою. Імітували, що ламатимуть мені ноги, за відмову стати мером. Тобто, мене підтягнули, взяли кувалду, але, на щастя, це лише була імітація".
За словами Станіслава, в таких умовах найважче психологічно:
"Там реально можна зійти з розуму і такий у них підхід: тебе кидають до карцеру, як мені сказали, завтра за тобою прийдуть о 10. І якщо ти погоджуєшся будемо працювати, ні — депортують. День на виїзд. Але наступного дня ніхто не приходить, і через день ніхто не приходить. І через два. І люди впадають у відчай".
Станіслава Захаревича звільнили з полону 28 травня. Згодом він виїхав до Запоріжжя. Зізнається: перші місяці після звільнення не міг нормально спати:
"Знаєте: синдром вцілілого, тобто я вийшов з полону, а ті, хто перебували зі мною в одній камері, тобто в мене було дві камери позмінно. В кожній було по троє. Я дуже переживав за цих людей. Мені було дуже складно, я лягав, намагався заснути, але постійно гнітили думки про те, що вони досі там. Нормально спати я почав лише десь у листопаді-грудні".
Нині ж, каже Станіслав, відірватися від спогадів про полон допомагає робота. У Запоріжжі для жителів населених пунктів Софіївської громади створили хаб. Тут люди отримують гуманітарну допомогу, консультацію сімейного лікаря та юриста:
"У Запоріжжі перебуває 325 наших переселенців, також кілька сотень перебуває по території України. Ми надаємо їм посильну допомогу: в першу чергу це гуманітарна допомога, ліки, засоби харчування, дитячі гігієнічні засоби. Якщо є можливість намагаємося відправляти таку допомогу і по території України".
Станіслав каже: у планах — Перемога України, повернення до рідної домівки та весілля з коханою дівчиною.
Читайте також
Підписуйтеся на новини Суспільне Запоріжжя в Telegram та у Viber
