Понад вісімдесят днів на "Азовсталі", а потім ще майже 8,5 місяців у російському полоні. Запорізьку парамедикиню полку "АЗОВ" Олесю Мельниченко повернули додому 31 грудня. Нині жінка ще проходить реабілітацію, проте погодилася поділитися своєю історією з Суспільним.
Підрозділ Олесі був переведений у стан бойової готовності за день до повномасштабної війни – 23 лютого. А 24-го вона разом з ним потрапила на "Азовсталь". Операції у польових умовах були буденною справою, подеколи за повної відсутності знеболювальних, згадує парамедикиня. Зв'язок з навколишнім світом тримали за допомогою інтернету, який пробивався в деяких бункерах.
Олеся розповідає: "Коли не можна було дати телефон, то ми давали номери. Побратими писали нашим рідним. Мені на днях мама розказувала, як було страшно такі повідомлення відкрити. Незнайомий номер і фраза про те, що я побратим вашої доньки. Мама боялася, що там написано: "вашої доньки більше немає."
У російський полон дівчина потрапила після наказу виходити з "Азовсталі" в травні минулого року. Спочатку парамедикиня потрапила до Оленівки.
"Було по-різному: в Оленівці дівчат не чіпали, але був інший вплив, бо ми чули, що роблять з нашими хлопцями й цього в принципі було достатньо, щоб на нас впливати".
Згодом парамедикиню перевезли в Таганрог:
"Їм не треба було залякувати, тому що саме по собі місто Таганрог лячне місце, ти чекаєш кожен ранок перевірки, бо не знаєш, що на ній буде, ти кожен раз, коли чуєш в прольоті чоловічі голоси, в тебе пульс підійматися до 120-130 ударів, бо ти ніколи не розумієш, як з тобою будуть поводитись..."
Повернули Олесю разом з іншими 140 полоненими 31 грудня. Парамедикиня пригадує: одразу зателефонувала матері, також рідним побратимів та дівчат, з якими несла службу, аби сказати, що вони живі.
"Мене чоловік ввечері вночі забрав з лікарні, проте ранком мені треба було повертатися в лікарню, але я дочекалася поки син прокинеться...І коли малий мене побачив і такий «Мама!Мама?». І за це мама можна було віддати все в житті..."
Олеся каже: після завершення реабілітації та відновлення здоров’я планує знову повернутися на службу.
"На жаль, бої ідуть і полонених не стає менше, їх, на жаль, стає тільки більше, але щоб не казали, краще в полоні, аніж мертвим, бо з полону є шанс вийти..."
Підписуйтеся на новини Суспільне Запоріжжя в Telegram та у Viber
