Дві години провів під завалами пологового відділення Вільнянської лікарні акушер-гінеколог Андрій Козін. Того дня, коли окупанти поцілили ракетою С-300 у медзаклад, чоловік був на чергуванні.
Андрій згадує, почув перший вибух близько другої години ночі. Не встиг отямитися, як пролунав другий, а після вибухів почув повітряну тривогу.
Каже, перше, що намагався зробити, — вивести людей:
"Я розумів, що в мене знаходиться породілля з дитиною, аля я нічого не встиг зробити, тому що пролунав другий вибух. Було дуже гучно, сильніше ніж першого разу, потім був яскравий спалах світла і я може на хвилину втратив свідомість, і коли отямився, то зрозумів, що опинився під завалами, і що ракета влучила в лікарню".
Лікар розповідає, ліву сторону тіла привалило більше, проте він міг вільно дихати:
"Я відчував, як з обличчя злазить шкіра. Я думаю, що після вибуху камінці нагрілися, з яких була побудована будівля, і вони мене обпікали. Заспокоювався тим, що маю змогу дихати і тим, що я відчуваю всі кінцівки, тобто я розумів, що хребет не ушкоджений і це мене втішало. Мені було дуже страшно, до того ж я ще й замкнутого простору боюся”.
Андрій ділиться, весь час думав про те, аби йому вистачило повітря і його встигли відкопати рятувальники. Каже, дихати не було чим через гази ракетного палива, яке там було, все дуже смерділо.
Окупанти поцілили ракетою в медзаклад у Вільнянську 23 листопада, внаслідок цього загинув хлопчик, якому було 2 дні від народження, його мама вціліла. Лікар згадує, намагався кричати під завалами, аби його почули і знайшли:
“Я чув, як породілля кликала на допомогу, вона кричала: “Врятуйте мою дитину. Люди, допоможіть”. Я теж якийсь час намагався кричати. Коли вона припинила кричати, я зрозумів, що її дістали. Хвилин через 30 я зрозумів, що мене теж шукають".
Чоловік продовжував кричати, поки не зрозумів, що його почули:
"Я зрозумів, що мене врятують, коли я почув голос свого друга Роми, він рятувальник, він сказав: “Давайте, копайте, там мій друг”. Я зрозумів, що мене точно відкопають. Я їм намагався розповісти, як я лежу, як розташоване моє тіло, щоб було зрозуміло, де голова, де руки, ноги”.
Андрій каже, що все було наче в голлівудських фільмах: купа рятувальників, руїни, пил, сморід, навколо не було вже нічого, окрім дерев. Після того, як лікаря дістали з-під завалів, його занесли спочатку до приймального відділення лікарні. Там вже були й інші лікарі, які того дня також були на зміні, й ті, хто не працював, але одразу прибігли.
Місцеві медпрацівники і надали Андрій всю необхідну першу допомогу, потім чоловіка повезли до опікового відділення Запорізької 5 міської лікарні екстреної та швидкої медичної допомоги:
“6 днів в реанімації, потім мене перевели до палати і виписали під нагляд вільнянських лікарів, власне, я зараз ще на лікарняному. Коли мене забинтували як мумію і я зрозумів, що не все так добре. Я взагалі спочатку думав, що мене привезуть, подивляться, що зі мною, і відпустять додому, а виявилося 37% опіків тіла”.
Андрій працює у Вільнянській лікарні з 2012 року. Каже, це його другий дім, тому на руїни йому дивитися зараз дуже боляче. Але попри все, зараз найбільше прагне відновитися, пройти всі необхідні курси реабілітації, можливо, попрацювати з психологом і повертатися до роботи.
Зараз у лікаря ще не працює кисть лівої руки, він кульгає і погано спить. Чоловік каже, того дня вдалося вижити не лише йому, вцілів його прапор, який він купив на початку повномасштабної війни і повісив в ординаторській.
Читайте також
Запорізький волонтер виготовляє сувеніри з уламків російської ракети
Підписуйтеся на новини Суспільне Запоріжжя в Telegram та у Viber
