Про те, що російські війська наприкінці лютого 2022 року вже підходять до міста, жителька Енергодара Альона дізналася з місцевих телеграм каналів, перебуваючи на роботі. Жінка працює вчителькою початкових класів. Каже: тоді найбільше перелякалася за дітей.
Про те, якими були перші дні й тижні окупації міста-супутника Запорізької АЕС, Альона (прізвище не називаємо із міркувань безпеки) розповіла кореспондентам Суспільного у подкасті "Моя історія війни".
Жінка згадує, як вперше побачила відео, коли енергодарці, на чолі з мером, вийшли до блок-поста, щоб не пустити колону російської техніки.
"2 березня знову в телеграм каналі захід з'явилося повідомлення, що збираємося біля блок-поста, хто бажає – підходьте. Звичайно, ми з донькою ще о 9 ранку були там. Людей було дуже багато, кількість вже тоді вразила. Сказати, що страшно було, начебто й ні, бо все ж таки якась надія була, що така маса людей-однодумців зможе втримати та довести, що їм тут робити нічого і ніхто не чекає. Тоді ж ще сподівалися на здоровий глузд військових. Мер сказав розходитись і підходити до 14:00. Так і вчинили. А вдруге було ще більше народу. Ось та фотографія з дрона — саме тоді було зроблено. Така гордість була за своє місто, що люди не відсиджуються та не чекають чогось, а щось роблять".
Третього березня, у другій половині дня, розповідає Альона, міський голова Енергодара написав у своєму телеграм-каналі, щоб люди знову виходили.
"Ми швидко одяглися і зібралися виходити, як тут надходить нове повідомлення від мера, щоб усі залишалися вдома, бо на блок-посту стрілянина та танки підійшли. І тоді вже почалося ... З нашого вікна в під'їзді було видно, як щось горить, мабуть, шини на блок-посту, стрілянину чули. Без перерви сирени вили... Потім сутеніло і стало відомо, що підходять до АЕС. А станцію у нас із балкона видно. Тож увесь бій бачили. Отоді вже було страшно".
Наступного ранку стало відомо, що російські військові захопили АЕС і місто окуповане:
"Від мера прийшло смс, що краще залишатися вдома, у місті можуть бути ДРГ. Потім ніби було тихо. З далеко видно було, що промзоною машини проїжджали. А в місті, в принципі, життя тривало. Більшість людей були вдома. Потім почалися проблеми із продуктами. Було все, але дуже дорого і лише на ринку. Ціни, звісно, злетіли. Магазини, супермаркети вже не працювали. В аптеках теж швидко все пропало".
Після окупації енергодарці постійно нагадували окупантам, що їм тут не раді, зокрема влаштовували мирні мітинги. На один з таких заходів запросив містян 20 березня міський голова Енергодара Дмитро Орлов. Він повідомив, що російські військові викрали його першого заступника Івана Самойдюка. Щонайменше півтори тисячі енергодарців відгукнулися на заклик і, менш ніж за годину, зібралися біля виконкому на мирну акцію протесту, аби сказати "ні" свавіллю окупантів.
"Коли ми йшли проспектом, то почули крик натовпу та автоматну стрілянину. Ми повернулися і пішли назад. Нам сказали, що когось упіймали й хотіли затягнути в машину. Натовп кинувся відбивати. Потім вискочив один з автоматом і почав у повітря стріляти. Натовп не те, що з жахом був, він не розбігався, а навпаки на цю машину побігли. Я думала, що її перевернуть. Вони швидко залізли в машину і сказали, що ту людину відпустили й нікого начебто не забрали. І поїхали туди, де вони базувалися".
Наступний мирний мітинг, згадує жінка, відбувався на початку квітня біля БК "Сучасник". Альона пішла туди знову разом із донькою:
"Мітинг був недовго: гімн заспівали, покричали… Люди почали розходитися, і ми стоїмо розмовляємо. Дивлюся, накопичується їхня техніка. Потім починають до нас підходити й кажуть: "Розходьтеся, не можна збиратися!". Натовп починає обурюватися і запитувати: "Чому? Ми нікого не чіпаємо, нічого не робимо, стоїмо розмовляємо?" Природно, у когось починають здавати нерви та починають кричати. І тут з натовпу хтось кричить: "Чому не можна? Ви ж нас звільнили?" Відповідь була такою: "А хто вам сказав, що вас звільняли? Територія міста зайнята військами РФ". Ми вже збираємося йти, розвертаємось і чую з-за спини починають летіти світлошумові та газові гранати. У мене перша думка: "Ми не побіжимо, ми йдемо ..."
Мешканці Енергодара влаштували мирний мітинг проти окупації російськими військами
Після участі в такому заході Альона зрозуміла, що мирні акції можуть бути небезпечні для життя. До того ж її друга донька, яка мешкає у Запоріжжі, просила рідних виїхати з Енергодара. У квітні Альона поїхала подалі від "руського міра", в евакуації допомогли батьки колишньої учениці.
"Нарахувала я їхній 21 блок-пост. На кожному блокпосту водій виходив і з ними говорив, а приходив зелений. У нашому транспорті був молодий хлопець, супроводжував матір на операцію, тож його на кожному блок-посту всього оглядали, перевіряли мобільний, документи. Під Оріховим потрапили під обстріл, але наш водій встиг звернути на АЗС. Там ми стояли та чекали на ті машини, які виїжджали з нами. В одній із них була сім'я водія, моя учениця та мати. Чекаємо-чекаємо, а їх немає та немає. Ці 20 хвилин були кошмарними й тягнулися вічність. Потім водій до них додзвонився, каже, що вони кинули машину і лежать, сховалися від обстрілу. Потім вони під'їхали. Ми хотіли водію хоч би за бензин компенсувати, сказав, що не треба, хочете на ЗСУ переведіть", — згадує жінка.
Перший епізод "Енергодарська мужність" подкасту Суспільного Запоріжжя "Моя історія Війни" слухайте за посиланням на усіх платформах для прослуховування.
Підписуйтеся на новини Суспільне Запоріжжя в Telegram та у Viber.
