Запорізький хірург залишив справу життя та пішов за покликом серця. Під вибухи ворожих снарядів чоловік возить речі, їжу, воду та медикаменти людям у населені пункти області.
Хірург Станіслав Стойков із перших днів повномасштабного вторгнення розвозить гуманітарну допомогу в населені пункти Запорізької області як представник Київського загону ТРО №9 при президентові України в Запорізькій області.
Розповідає, професія його загартувала, але є випадки, коли холоне серце:
"Ну з першого дня війни я зрозумів для себе, що я нікуди не поїду, що я залишусь тут. У мене були товариші, які ще до цього всього ще в час АТО займались цим. Вони сказали, що у них є багато медикаментів, і вони можуть мені довірити".
У перші тижні війни Станіслав привозив медикаменти для своїх колег медиків в області:
"Саме препарати для хірургії — це основні важливі препарати. Вони закінчились десь після першого місяця вже їх бракувало".
Найчастіше люди просять привезти прості речі: хліб та воду, каже Станіслав. В область виїжджає майже щодня. За один раз може привезти до тонни необхідних речей:
"В цю машину я вантажу ковбаси, медикаменти, продукти тривалого зберігання (цукор, борошно). Велику машину взяти немає змоги, тому ми складаємо заднє сидіння і вантажимо".
У селищі Степногірськ, куди приїхав волонтер, вивантажують гуманітарку під звуки обстрілів.
Місцева жителька Юлія розповідає, населений пункт щодня обстрілюють. Людям страшно, бояться виходити зайвий раз з під'їзду:
"Страшно. Водички немає, світло іноді зникає. Ми боїмося навіть із під'їзду виходити. Щодня обстріли. Наш будинок так стоїть, що все в нього летить. Ми не працюємо, немає виплат ніяких. Привезли нам гуманітарну допомогу: медикаменти, турнікети. Магазини є, а грошей купити немає".
"Не було часу поговорити, було багато прильотів і ми дуже швидко роздавали їжу. Бо людям для цього доводилось виходити з будівель, щоб багато часу не гаяти. Ми забігали на поверхи, роздавали та спробували швиденько звідти виїхати", — каже Станіслав Стойков.
Хірург із багаторічним досвідом розповідає, хоча і бачив у професії багато, проте із початком війни було те, що вразило найбільше — вміння українців об'єднатися у складні часи:
"Люди перед страхом війни показали справжнє обличчя. У більшості випадків я бачу настільки самовідданих людей, які, не зважаючи на жах, показали справжній українських характер і щире українське серце".
Читайте також: Вторгнення Росії в Україну: ситуація на Запоріжжі. День 121-й
