У старій частині міста Запоріжжя розташований перший місцевий пологовий будинок. Ця історична споруда мала одне із ключових значень в житті міста. Про архітектурну цінність будівлі та про долю родини головного лікаря пологового будинку Генріха Бера запорізькі краєзнавці розповіли авторам подкасту "Архітектурна кома".
Пологовий будинок, або як цей заклад називали на початку 20 століття — пологовий притулок, розташований на розі вулиці святого Миколая та Покровської. Це двоповерхова будівля нехарактерної для Запоріжжя архітектури.
На фасаді є туристична довідка — “Будівля лікарні пологового притулку Бера” та меморіальна табличка, де зазначено: “Ця будівля споруджена у 1911-1912 роках лікарем Бером Генріхом Бернгардовичем”.
Хто такий Генріх Бер
Генріх Бер народився у 1862 році в кримській колонії Цюрихсталь Таврійської губернії. Закінчив Сімферопольську гімназію, а потім медичний факультет харківського університету. Отримавши звання повітового лікаря, стажувався у Лейпцигу та працював у Криму, доки не переїхав в місто Олександрівськ, Катеринославського повіту, нині Запоріжжя. Перебрався разом із дружиною Вільгельміною Софією та двома дітьми. В Олександрівську у них з'явиться ще четверо.
Саме Бер подав заяву до міської управи на будівництво пологового. У 1911 йому надали відповідний дозвіл та розпочалось будівництво. Відкриття такої лікарні у 1913 році стало справжнім проривом.
Будівля мала каналізацію, вентиляцію та була оснащена новітнім обладнанням. Тут були хірургічне та офтальмологічне відділення, але основне спрямування закладу — це приймання пологів, надання допомоги породіллям та немовлятам.
"Наприкінці 19 ст. переважно баби-повитухи вдома пологи приймали. Звісно, це не завжди було успішно — і захворюваність, і смертність, було по-всякому. А тут уже породіллі були під наглядом професійним, професійні акушерки працювали, лікарі за ними дивилися і приймали пологи", — розповідає старша наукова співробітниця відділу історії краю Запорізького обласного краєзнавчого музею Світлана Козиряцька.
Лікарня була приватною, тому породіллі сплачували за ліжкомісце. Але частину витрат з життєзабезпечення пологового будинку брав на себе муніципалітет Олександрівська.
"Олександрівський модерн"
Новою для того часу була не лише концепція закладу, але і його архітектура. Цеглинки укладені одна вздовж, інша впоперек. Це так звана фламандська цегляна кладка. Її в Олександрівську застосовували меноніти. Вони, до речі, взяли на себе частину витрат на лікарню. Менонітська колонія Шенвізе розташовувалась трохи далі. А от лікарня з'явилася серед будинків типового тоді цегляного стилю. Кілька з них збереглися і до нашого часу, тож і зараз лікарня вирізняється на їхньому фоні.
Одноповерхові споруди повністю із цегли, як власне і більша частина того, що будувалося в Олександрівську. Цеглу використовували і як основний матеріал, і для оздоблення. Адже швидше і дешевше.
Будівля мала 2 поверхи, а зверху — башту з куполом металевим шпилем. Такі деталі характерні для північного модерну і поширені у прибалтійських регіонах. Там часто йдуть дощі, а завдяки загостренням на дахах вода швидше стікає. У нашому кліматі будівлі не потребують таких архітектурних рішень, тож їх функція тут суто естетична. Окрім цегли в будівництві використовували й інші матеріали.
"Знизу будівля має гранітний цокіль. Якщо десь у старому Олександрівську в Запоріжжі бачите знизу будівлі граніт, як тут, то перед вами фактично завжди модерн. Віконця різні за формою. Одні циркулярні з арками, інші прямокутні, одні вузенькі, інші широкі. Таке різноманіття. Також довкола віконець оформлення сіро-чорного кольору, це дуже простий матеріал для оздоблення — вугілля. Кахельні маленькі деталі. Тобто вже далеко не тільки цегла. Ось такий наш "олександрівський модерн", — розповідає Роман Акбаш.
Друга світова та окупація нацистами
Після Жовтневої революції родина Берів повернулася до Криму. Генріх до кінця життя працював там у Сімферопольському відділі охорони здоров'я. Далі почалася Друга світова і Голокост. За моторошним символічним збігом німці (до нації яких належав Бер) окупували територію, де була створена ним лікарня, розповідає завідувач музею Запорізького національного університету Володимир Лініков.
"Із самого початку окупації німці взяли всіх євреїв на облік, а 24 березня 1942 року їх всіх зібрали під приводом переселення в гетто повели спочатку до вокзалу сучасного Запоріжжя-1, а ділі в радгосп ім. Сталіна. Їх шлях пролягав вулицею де стоїть лікарня Бера.
Фото: Суспільне ЗапоріжжяДалі, як розповідає історик, фінал був трагічним. Полонених розстріляли та поховали у протитанкових ровах, які були викопані для стримування німецької армії.
Читайте також: "Ми тут, бо пам'ятаємо". У Запоріжжі вшанували пам'ять жертв Голокосту
Володимир Лініков каже що протягом окупації лікарня продовжувала працювати. Після звільнення міста, там на початку 1944 року організували шпиталь для поранених радянських військовослужбовців.
Онука Генріха Бера
Під час війни молодша донька Генріха Бера Вікторія потрапила до таборів, потім у тяжких умовах жила в Росії, а зрештою виїхала до Казахстану, де залишилася жити. Сьогодні в місті Караганда мешкає її донька Людмила Носова — онука Генріха Бера. Наслідуючи свого діда, вона стала медиком-вірусологом, є кандидаткою наук.
У 2019 році Людмила Іванівна приїжджала до Запоріжжя і передала місцевому краєзнавчому музею близько сімдесяти артефактів, пов'язаних як з лікарнею Бера, так і з життям родини: фотографії, свідоцтва про народження, посуд та інше. Попри роки поневірянь родина дбайливо зберігала ці речі.
Онука Бера також оплатила встановлення меморіальної дошки на знак вшанування пам'яті про свого діда. Табличку встановили на фасаді лікарні.
"Якщо туди заходиш, а ми туди ходили, Людмилу Іванівну звісно водили, то ти як би пірнаєш у ті часи. Ти потрапляєш в дореволюційний Олександрівськ. Зараз там немає ні сучасної техніки, ні сучасних ліжок, просто стіни, які говорять. Тобто там можна годинами ходити, подивитися, як були влаштовані операційні, самі палати, оці сходинки, старі написи ще того часу", — каже Світлана Козиряцька.
Лікарня Бера — нерухома пам'ятка України
На початку 21 століття медичний заклад перестав існувати в історичній будівлі. Пологовий будинок працював у новіших корпусах, що розташовані поруч. У квітні 2021 року депутати міськради вирішили передати комунальну нерухомість лікарні Запорізькому державному медичному університету, тобто в державну власність.
У корпусах, що донедавна були лікарняними, тепер навчаються майбутні лікарі. На базі цих приміщень також створюють тренінговий центр. А от історична будівля досі стоїть зачинена. Зважаючи на те, що вона входить до державного реєстру нерухомих пам'яток України, її не можна приватизувати чи знести.
У Медуніверситеті кажуть, що хотіли б її реставрувати. Але на це потрібні чималі кошти. Помічниця ректора Наталія Підкович розповіла, що в майбутньому університет шукатиме гранти та підтримку міжнародних культурних фондів. Про строки ж цих планів поки не йдеться.
Читайте також: Млин Нібура в Запоріжжі: чи має історична будівля шанс на "друге життя"?
