У Запоріжжі збереглася будівля, що до 30-х років 20 століття була найвищою в місті — це млин Нібура. Наразі будівля має статус державної нерухомої пам'ятки України. Це перша менонітська споруда, що увійшла до цього реєстру.
Про історію та сьогодення цієї архітектурної пам'ятки кореспонденти Суспільного Запоріжжя поспілкувалися із краєзнавцем та екскурсоводом Романом Акбашем та Олександром Динником, засновником та керівником платформи “Млин”
Ще наприкінці 18 го століття цариця Російської імперії, до складу якої входив Олександрівськ (колишня назва міста Запоріжжя), Катерина ІІ, видала наказ, яким дозволила оселятися на півдні країни іноземним колоністам. До Олександрівського повіту Катеринославської губернії, почали приїжджати менонітиМеноніти – протестантська течія, що виникла в 1530-ті роки в Голландії, назву отримала на честь свого засновника Менно Сімонса. Особливістю конфесії є пацифізм.. Вони заснували колонії Шенвізе, Кронсталь, Айнлаге, Розенгарт та інші. Відбувалося повільне, але постійне зростання промисловості та торгівлі. Найбільше ж розвивався борошномельний сегмент.
Засновником борошномельної промисловості в Олександрівську став підприємець Герман Нібур.
"Герман Нібур - він меноніт, його дід приїхав із Пруссії. Дід та батько були власниками млинів. Він з дитинства їм допомагав, а у 21 рік він вже мав власний млин", — розповідає краєзнавець Роман Акбаш.
Герман Нібур мав в Олександрівську 11 млинів. Але, саме цей був найуспішнішим. Збудований наприкінці 19 сторіччя (частіше за все в документах як дата будівництва зустрічається 1885 рік) млин був найбільшим у Європі за своєю потужністю та за кількістю виробленого борошна — це близько 80 тонн щодоби. Як зазначає Роман Акбаш, на будівництво млина Германа Нібура надихнула подорож до міста Мінеаполіс у США.
"Герман Нібур побачив там найбільший млин у світі — Пілсбері. Його до речі можна зустріти у творах Стівена Кінга, це дуже видатний в Америці млин. І ось Герман Нібур побачив, поспілкувався з власниками, дізнався як там все обладнано. І приїхавши додому в Олександрівськ, в нього з'явилася мрія зробити щось подібне до Пілсбері-млина. Зробити щось тут", — зазначає краєзнавець.
Борошномельне виробництво Нібура стало найпотужнішим у тодішній Південній частині Російської імперії. А з появою Придніпровського промислового вузла (тодішньої Катерининської залізниці), у регіоні суттєво активізувалися різні форми ринкової економіки.
Успішне життя підприємця зруйнували злочинці. У серпні 1906 року до будинку Германа Нібура увірвалися грабіжники. Вони викрали 800 карбованців та вбили господаря. Згодом, справу продовжив син — Якоб Нібур.
У період української революції на початку 20хх років млин Нібура був одним із пунктів гуманітарної допомоги — сюди американські меноніти надсилали хліб, харчі, одяг, тим самим рятували життя мешканцям Олександрівська. Але коли до влади прийшли більшовики, вони націоналізували усі промислові підприємства, що належали менонітам. Млин продовжив працювати, допоки на межі 20 го та 21 го віків підприємство “Запоріжмлин” не ліквідували.
Як розповідає краєзнавець Роман Акбаш, млин Нібура є яскравим прикладом промислової архітектури:
"Зелений колір звісно що не оригінальний, меноніти не фарбували. Це вже в радянські часи менонітські будівлі активно розфарбовувались. насправді червоний колір — це первісний цієї будівлі. Архітектурний стиль можна віднести до Югендштилю (буквально можна перекласти як “молодий стиль”) Це німецький варіант модерну".
"Але насправді тут ще є деталі з інших напрямків, готичні віконця, тому це скоріше еклектика, яка була дуже поширена на початку 20го століття, мікс різних архітектурних стилів", — зазначає Роман Акбаш.
П’ять років тому запорізькі ентузіасти на чолі з Олександром Динником вирішили створити на третьому поверсі млина Нібура креативний простір — спочатку “Лофт Млин”, а нині це — креативна платформа “Млин”.
“Чарівна випадковість, що за ціною промислового приміщення можна пам'ятник архітектури орендувати. Стан споруди далеко не найкращий, але якихось аварійних моментів немає, ми це перевіряли у 2017 році. Необхідні комплексні роботи по ремонту. Ну кома, звісно, кома. Я гадаю, що в нас всі приміщення історичні трошечки в комі, навіть ті, що знаходяться по проспекту, тобто ті що є лицем міста”, — розповідає Олександр Динник.
На його думку, запоріжці недостатньо цінують свою історичну спадщину: “Навіть ті краплини, крихти історії які є, про них точно не дбають. Щодо саме млина, як місця ревіталізації, це 100% повинно відбутися з нашою допомогою, без нашої допомоги. Але це місце культове історично, воно дуже цікаво розташоване, воно може змінити зону тяжіння в місті”, — впевнений ентузіаст.
Історію споруди та її нинішні перспективи відродження досліджували автори нового подкасту від Суспільного Запоріжжя "Архітектурна кома". Подкаст доступний на платформах Apple Podcasts, Google Podcasts, Sound Cloud та Anchor.
Читайте нас у Telegram
Підписуйтеся на Суспільне Запоріжжя у Viber
