Більше ніж три роки тому, 20 травня 2022 року, оборонці Маріуполя та Азовсталі отримали накази припинити оборону задля збереження життя та здоров'я військових. На 86 день спротиву понад дві з половиною тисячі бійців склали зброю та здалися у російський полон.
Значна частина українських бійців досі — понад тисячу днів — перебуває у російському полоні. Понад 50 — загинули внаслідок теракту армії РФ в Оленівській колонії на тимчасово окупованій Донеччині в ніч на 29 липня 2022 року. Понад сотня — незаконно засуджені у РФ.
Ми хочемо розповісти про жителя Запоріжжя, котрий з перших днів обороняв Маріуполь та і досі перебуває у полоні. Усі імена замінені з метою безпеки.
Про кохання, війну, полон та надію — розповіла дружина українського бранця.
"Інь і ян"
Аліна та Олег — подружжя запоріжців. 19 років — саме стільки пара закохані один в одного:
"Ми познайомились, коли нам було ще по 18, ми одного року народження. Обоє були студентами, серед друзів і познайомились. Дуже довго зустрічалися. Потім жили то у нього, то у мене, то на квартирі та вирішили розписатися".
"Протилежності притягуються" — саме так можна описати подружжя Аліни та Олега, та це пару лише зближує — у шлюбі закохані вже 12 років:
"Він такий дуже запальний, холерик, але відходить швидко. А я навпаки така флегматична, спокійна, але не дуже швидко відходжу. Інь і ян, скажімо так. Він високий, я низька".
У подружжя народилася донечка — маленька копія тата і за зовнішністю, і за захопленнями:
"Він дуже любить Олю. Вона багато у чому на нього схожа. Навіть зовні на мене майже не схожа, здебільшого на нього та його маму. Він доньку дуже любить, дуже ніжно до неї ставиться. Зараз у листах завжди запитує, чи вона згадує, як вони разом щось робили. Він дуже любить грати в різні комп'ютерні ігри, а я зовсім ні. То вони з донькою захоплюються. Він їй пише: "Ну як там Minecraft?" Або "повернуся, пограємо в ось таку гру".
Контракт із ЗСУ та оборона Маріуполя
Олег став до лав Збройних сил України за декілька років до повномасштабного вторгнення — підписав контракт у 2019 році. На його рішення вплинуло хобі чоловіка — захоплення зброєю:
"До цього на заводі працював, потім продавцем. Він шукав себе, не хотів все життя бути продавцем, вмовляти людей щось купляти. Він завжди цікавився зброєю, в нього було хобі — ножі. Він, в основному, теорію: виготовлення, види, історія ножів. І знайшов себе. Це було суто його рішення", — розповіла дружина бійця.
З перших днів повномасштабної війни чоловік боронив Маріуполь Донецької області — та Аліна не хотіла вірити, що її коханий там:
"Він намагався мене відгородити від цього. Я довго й сама, мій мозок відмовлявся розуміти, що він там. А він не каже прямо, каже: "Нам не можна казати, де ми". Він такий був, намагався триматися на позитиві. Хоча нерви, звісно, здавали. У нас були і дуже напружені розмови, і такі, що "якщо раптом я не повернуся" і починається… Кажу: "Не говори так." А потім вже на Азовсталі він гуморив. Питаю: "Ну як там погода?" А він: "Гради".
Листи з неволі та окупаційний суд
20 травня 2022 року Олег разом з іншими оборонцями Азовсталі та Маріуполя виконав наказ та здався у російський полон. Саме тоді, три роки тому, Аліна почула свого чоловіка востаннє:
"Вони вирішили всі телефони розбити, щоб виходити, щоб не дісталася ані карточка, нічого. І коли вони виходили вже, він мені ще раз набрав з чужого Skype. Я спочатку не зрозуміла, хто це. Дуже коротка розмова. Сказав, що це ненадовго: "Я виходжу, тут працівники Червоного Хреста". У принципі, і вся розмова. А, ще сказав: "Не хочу, щоб мене знімали", там репортери були російські".
З тієї весни 2022 року Аліна переглядала усі новини, усі Telegram-канали, аби лише знайти бодай якусь вісточку про коханого:
"Надалі я вже дивилася всі новини постійно, як маніяк. Повідомляли, що їх вивозять до Оленівки, а тяжко поранених в якесь інше місце. Я розуміла, що він в Оленівці. І коли був теракт, я дуже перелякалась, бо не могла перевірити, чи був він там, чи ні. А потім вони (інформканали РФ — ред.) вивісили списки тих, хто загинув. Якось стало трохи спокійніше, коли я зрозуміла, що його там не було".
Про те, що з її коханим, Аліна не знала з рік — лише у 2023 році один зі звільнених українських полонених повідомив жінці, що бачив Олега:
"Казали, що живий-здоровий, передає привіт. Поранень немає. Він, коли заїхав, був дуже-дуже худий і майже без одягу. І хлопці в камері дали йому одяг".
Дружина намагалася писати листи до чоловіка, постійно була на зв'язку з Міжнародним Комітетом Червоного Хреста — та боєць їх так і не отримав:
"Коли я намагалася написати йому листа, я його відправила, як належить. Телефоную до Червоного Хреста, це минуло два тижні від написання. Питаю: "Ви отримали цього листа? Ви його передали далі?" Вони: "Ми не можемо вам сказати". Кажу: "Ну це ж мій лист. Ви хоча б скажіть, що ви його отримали". Ну бо це безплатно все було. Тобто там немає повідомлення, що доправлено чи не доправлено. Цьогоріч я вже з чоловіком листувалася, він не бачив листів".
З часом Аліна зрозуміла — її чоловіка окупанти тримають в одному із СІЗО та судитимуть. Через волонтерів вдалося налагодити зв'язок з Олегом — тепер подружжя може хоча б трохи листуватися:
"Намагаємося підтримувати один одного. Він мало що пише про здоров'я, лише "все нормально, набираю вагу". Бо він був дуже худий. Але хлопці казали, що не все так райдужно, як він пише".
Нині Олега, разом з декількома українськими бійцями, судять за декількома статтями Кримінального кодексу окупантів — їм інкримінують вбивства цивільного населення, жорстоке поводження з людьми, пошкодження майна та інші злочини:
"Від 20 років до довічного. З Олегом сидів хлопець, то його вже засудили, дали 22 роки. І на обмін невідомо, чи зможе він потрапити, оскільки вже засуджений".
Кохання попри розлуку
Попри кілометри відстані, попри довгу розлуку, по різні лінії фронту кохані продовжують усіма способами підтримувати один одного. У 2022 році, під час боїв за Маріуполь та відсутній зв'язок, Олег зміг влаштувати Аліні сюрприз на восьме березня — це свято жінка не забуде ніколи:
"Це було під час боїв за Маріуполь. Коли ми зідзвонювались, він каже: "Тебе 8 Березня чекає подарунок. Я тобі сюрприз влаштую". І потім зникає — немає зв’язку. Настає 8 Березня, зв'язку немає. І раптом приносять від нього букет квітів. Як я почувалася, це не описати! Це сюрприз, звісно. Поридала… А потім у нього з'явився зв'язок. Він зміг набрати. Тож я це 8 Березня назавжди запам’ятаю".
З нетерпінням чекала Аліна на чоловіка з полону влітку 2022 року — тоді вірилось, що коханого повернуть за декілька місяців і пара зможе разом відсвяткувати день народження жінки:
"Коли він вже був у полоні, він виходив і мені каже: "За два-три місяці виходь, зустрічай мене, будемо суші їсти". Він дуже суші любить. І минає літо, а нічого не відбувається. І настав мій день народження, а чоловіка немає. Я хотіла якось розрадити себе і дитину, пішли до аквапарку. І це я даремно зробила, тому що попереднього дня народження ми з ним теж були в аквапарку з дитиною. Я сиджу в басейні, намагаюся удавати, що мені весело, але…"
Невизначена втрата
Чоловік Аліни три роки перебуває у полоні, і його рідним дедалі важче справлятися з болем від розлуки. Нині жінка разом з донькою відвідують психолога, котрий спеціалізується на допомозі тим, хто стикнувся з "невизначеною втратою" — це вид втрати, котрий переживають люди, чиї близькі зникли безвісти, тривало не виходять на зв’язок або перебувають у полоні:
"Це саме той стан, коли ти не знаєш, що з рідним, чи живий він, чи ні, де він перебуває. Тобто він наче живий, ти за ним сумуєш, але твоя психіка переживає, наче він уже помер. Але коли людина помирає, є якийсь період, коли ти сумуєш, а потім змиряєшся і продовжуєш жити. А оцей період, коли ти сумуєш, він не закінчується, коли ти знаєш, що він живий. Ти віриш в те, що він живий, але у тебе немає доказів. Цей період затягується і це теж важко для психіки".
Спершу Аліна виходила на акції підтримки військовополонених — щоб суспільство не забувало про бранців. Попри те, що нині Олег попросив не брати участь у мітингах заради безпеки, жінка переконана — такі збори є важливими:
"Може тому ми і проводимо акції, бо це, нам здається, хоч якось впливає. Хоча б не на обміни, а на обізнаність суспільства в тому, що відбувається, щоб люди не забували. Я бачу, що зараз люди стали набагато активніше реагувати на акції або мітинги. Уже багато людей на вулицях просто зупиняються, прикладають руку до серця або махають. Це важливо і це підтримує".
Підписуйтеся, дивіться та читайте головні новини Запорізької області на наших платформах:
Telegram | Instagram | Viber | WhatsApp | Facebook | Youtube
