Будують укріплення, загородження та переправи, розміновують шляхи постачення, а також маскують техніку від російської розвідки. Такі завдання на фронті виконують військові інженери Національної гвардії України, аби українські піхотинці краще відбивали атаки. Гвардійський сапер, начальник інженерної служби вінницького підрозділу на псевдо "Кемікс" розповів про особливості своєї роботи на передовій.
Історію оборонця опублікували на сайті Нацгвардії України.
"Кемікс" разом з побратимами виконував бойові завдання на різних ділянках фронту: організовував фортифікаційні роботи, займався інженерними загородженнями, розміновував шляхи постачання, маскував техніку від ворожої розвідки.
"Ми виконували завдання для забезпечення надійної роботи нашої артилерії. Щоб вона могла якісно знищувати скупчення російських військ і техніки. Ворог атакує хвилями, і важливо, щоб наша вогнева відповідь була максимально ефективною", — розповів "Кемікс".
— Головне, щоб наші "прибамбаси" збивали ворога з пантелику або знищували його.
За словами нацгвардійця, працювати в умовах, де противник застосовує тактику "випаленої землі", завдання не з простих.
"Уявіть собі: на одному напрямку за день до 90 прильотів керованих авіаційних бомб. Це не просто небезпечно, а це справжнє пекло. А від цих бомб мало що рятує".
"Кемікс" з побратимами навчаються й активно обмінюються досвідом, адже техніка "стрімко розвивається".
"Наші сапери — справжні фанати своєї справи. У цій професії треба постійно вчитися, розвиватися, бути зануреними в цю роботу сповна. Кажуть, що сапер може помилятися двічі: перший раз — коли обирає цю професію, другий — коли летить догори", — сказав офіцер.
Наразі у Національній гвардії працюють декілька десятків таких груп, йдеться у дописі. Вони від початку повномасштабного вторгнення обстежили величезну територію та виявили і знешкодили понад десятки тисяч вибухонебезпечних предметів.
За словами сапера, якщо не боятися, то довго на війні не проживеш. Але найбільший страх приходить після небезпечного моменту. Коли є безпосередня загроза, то інстинкт змушує тебе якось діяти, а відчуття з’являються вже потім.
"Страх — це нормально. Він змушує бути уважним, не робити дурниць. Але найцікавіше, що найбільший страх приходить вже після події. Коли під час обстрілу ховаєшся в окопі, ти не знаєш, чи наступний вибух буде твоїм останнім. Чуєш "бах!", і тебе засипає землею. Інстинкт виживання змушує закопуватися. І тільки потім, коли все скінчилося, приходить усвідомлення: ще трохи — і тебе могло б не бути".
Після повернення з виконання бойових завдань сапери вінницького підрозділу НГУ певний час відпочивають та відновлюються. Далі починаються навчання для інженерних підрозділів: досвід з передової потрібно передавати бійцям, які готуються до виїзду.
"Є збори, польові виходи, ми ділимося досвідом. А коли хлопці виїжджають, то їду разом із ними. Коли бійці бачать, що їхній командир стоїть поруч із ними на нулі, вони працюють більш впевнено. Ми разом, а це значить, що ми непереможні", — сказав "Кемікс".
Зараз чоловік готується до нового виїзду в зону бойових дій. За його словами, російські військові вчаться, адаптуються, а тому доводиться щоразу вигадувати щось нове, як для маскування, так і для мінування та розміновування.
"Маскування — складна справа і потребує значних сил та засобів. Тому, коли є найменша можливість, ми навчаємося, обмінюємося досвідом і вибудовуємо нову стратегію дій. Усе для того, щоб, виїхавши в зону бойових дій, якісно виконати завдання і повернутися живими", — сказав "Кемікс".
А ось повертатися на передову знову і знову, за словами офіцера, його змушує сім'я.
"Я тут виріс. Тут живе моя родина, мої батьки, мої діти. І я не хочу віддавати нашу землю нікому. Пишаюся тим, що пішов цим шляхом. Мені є заради кого стояти. Мій син, моя донька, моя дружина. Вони — моя сила. І я зроблю все, щоб вони жили у вільній країні", – розповів нацгвардієць.
Підписуйтеся на новини Суспільне Вінниця у Facebook, Telegram, Viber, Instagram, YouTube та Whatsapp
