24 серпня 2024 — 33-тя річниця з дня проголошення незалежності України. Як сприймали цю подію на Вінниччині, яку роль в державотворенні відіграв Народний Рух України та ідеї Чорновола, чому більшість українців віддали свій голос за Леоніда Кравчука і чому нам нині доводиться виборювати свою державність — в інтерв'ю Суспільному розповіла довірена особа Чорновола Олена Яворська.
"Ми розуміли необхідність змін"
У серпні 1991 старша викладачка кафедри ботаніки та екології Донецького національного університету імені В. Стуса Олена Яворська була депутаткою Вінницької обласної ради, обраною від колективу краєзнавчого музею, та довіреною особою В'ячеслава Чорновола на Вінниччині.
"У правоті ідей комунізму сумнівалися багато господарників. В душі багато хто з них були справжніми націоналістами. Ми розуміли необхідність змін. А я особисто вважала, що не повинен бути одночасний розпад. Відповзати треба повільно. Іти вперед — і ще оглядатися. А мій чоловік казав, що це треба робити різко. Він мав рацію. Те, що потрібно щось робити, ми знали, пошепки розповідали батьки. Голод був — але нікому не кажи. Паску святити — дивись нікому не кажи, і щоб на руках не лишилася фарба на руках".
Прикладом сумнівів в тому, що тоталітарна система зазнає краху, вже й були слова КДБіста у відставці, вчителя Яворської, який сказав: "Оленко! Ця система все одно зруйнується. Я недоживу, а ти маєш бути готовою. Запам'ятай: якщо ти хочеш зруйнувати систему, потрібно зайняти в ній якомога вище місце. Тому ти повинна вступати до партії".
Жінка розповіла, що перед тим, як СРСР остаточно розпався, вони намагалися всіляко підтримувати й пропагувати Україну та українську: таємно ховали предмети українського фольклору, які наказували прибирати, писали українською замість російської, дотримувались українських традицій на Пасху й Різдво, попри постійні заборони.
Як формувалося підґрунтя до проголошення незалежності на Вінниччині
Підґрунтя до проголошення незалежності не було, сказала Яворська. Була настільки швидка зміна політичних наративів, що не мислили стратегічно, а все робилося на настрої.
"Ми намагалися зрозуміти, що хочуть люди, і намагалися це висловити. Коли на вихідні приїжджав з Києва Арсен Зінченко, то я його могла хоч спитати: що куди хилиться, щоб розуміти, як мала б реагувати "Народна Рада". А далі ми виходили виключно з внутрішнього відчуття справедливості. Я не стільки була голосом Народного Руху чи Гельсінської спілки, чи високих стратегій в маси, скільки я була голосом мас в обласній раді. Я говорила від імені людей, які стояли на площі, чи приносила якісь звернення.
Роль ідей Чорновола у державотворенні й виборюванні нашої незалежності
"З Чорноволом я чай разом пила. В нього була дивовижна енергія. Жодної секунди він не залишався без виділення енергії. Скільки її там було всередині цієї енергії — я не знаю. Але всі, хто поруч, відразу розуміли, що він хоче, і починали те робити".
За словами Олени Яворської, Чорновіл дуже своєчасно почав говорити про Україну як унітарну державу.
"Я пам'ятаю його перші статті, коли він писав, що різниця між наддніпрянином і галичанином більша, ніж між жителями різних земель Німеччини: і діалект, і звичаї. Тобто наша нація більш різноманітна, ніж німецька. І то там федеральні землі. І він був спочатку прихильником федеративного устрою. А потім, коли він побачив початок цього розбрату, він заявив, що Україна має бути унітарною державою і необхідно формувати політичну націю".
На перших виборах президента основним кандидатом був Чорновіл. І коли Яворській запропонував його штаб бути довіреною особо, то жінка погодилася.
"Ми в маси транслювали й пояснювали те, що відбулося"
19 серпня у Москві оголосили надзвичайний стан через розвалення Союзу, бо владу захопив так званий "ГКЧП" (ДКНС (Державний комітет з надзвичайної ситуації) — ред.).
"19 серпня — це було таке затишшя. На кінець серпня припадала дуже важлива подія — викопування картоплі. Тоді вся Україна завмирала. І з Вінниці ті, хто тримав городи поблизу міста, всі роз'їхалися копати картоплю. І ми теж. Перед тим напруги не було. Ми бачили спроби втримати Союз, намагання просунути союзний договір (за нього навіть проголосувала Вінницька обласна рада), — розповіла Олена Яворська.
— Його привіз той самий Дідик. Сказав, що треба проголосувати, що ми підтримуємо союзний договір. Я підношу руку і кажу: "Може, я б і проголосувала, але ми ж його не читали". І тут Дідик знітився і видав на весь зал: "Ви знаєте, я його теж не читав. Мені дали його перед поїздкою сюди в поїзді. Але я його проглянув, і він мені подобається". Всі відчували, що це все тріщить. Але те, що прокинемося під "лебедину пісню" — ніхто не чекав. Ми розслабилися, бо ж картоплю треба викопати".
Про те, що у Москві оголосили "ГКЧП", жінка дізналася з телевізора. З чоловіком радилися, що їй робити. Батькам сказали, що забули у місті мішки.
"Мама знизала плечима, бо розуміла, за якими я мішками поїхала. Поки я приїхала, то в тому приміщенні, де базувався Народний Рух, вони вже сховали друкарську машинку, поховали оргтехніку і почали агітацію проти "ГКЧП". Листівки розповсюджували. Інтернету ж не було. На вулицях людям потрібно було усно роз'яснювати. Потрібно було якось реагувати на заяву Кравчука, роз'яснювати, як має бути далі. Поки ми радилися і вирішували, то "ГКЧП" й рухнуло".
24 серпня 1991 року, за словами Яворської, намагалися з'ясувати, як брати владу, як реагувати. Вимагали скликання сесії, проходила рядова депутатська робота.
"Ми підтримували лінію Народної Ради, Чорновола, Юхновського. Поки ми вимагали скликання сесії й чекали розпорядження, то в Києві вже все відбулося: "Народна Рада" не зупинялася. Для нас ці події переважно відбулися через телевізор. А ми в маси транслювали й пояснювали те, що відбулося: чому Яворівський так сказав, чому Лук'яненко так сказав. Ми працювали на вулицях з людьми".
Загальний настрій був "Геть компартію!"
У момент проголошення незалежності "влада впала", розповіла Яворська. Комуністи не боролися, а просто почали вивозити всі папери. За словами жінки, вони розуміли, що прийшла вказівка знищити документацію.
"Коли я вже зайшла в обком, то там вже не було жодного партійного функціонера. Вони забрали свої речі й пішли. Ми вже просто проводили таку роботу з інвентаризації. Вони знищували документи, бо деякі з них можна було оцінювати, як злочинні".
В оточенні Яворської всі були прихильниками "Народної Ради" і відчували себе переможцями. Була спроба знайти порозуміння з тими, хто був "господарським активом". Адже розуміли, що влада не переходить з рук в руки негайно, тому були діалоги з прихильниками Кравчука.
"На першу річницю незалежності я сказала таку фразу, за що моя мама мене за неї розкритикувала: "Ми стільки років боролися за незалежність, і тут вона нам впала, які сніг на голову". Ніхто не чекав".
Після проголошення незалежності люди виходили на мітинги. Загальний настрій був "Геть компартію!". Олена Яворська була в числі організаторів таких мітингів, вела їх.
"Тоді захопили органний зал, який зараз Свято-Преображенський собор. Захопила церква московського патріархату. А оскільки у них під рясами завжди були пагони офіцерів КГБ, то захопили для створення хаосу, невизначеності, щоб на цьому фоні показати, які погані демократи".
Референдум та перші президентські вибори
Підготовка до референдуму щодо незалежності була вже системною роботою. Провід народного руху України збирався щотижня. На них домовлялися про подальші дії. А коли починалися гострі події, то зустрічалися щовечора.
"Ми розуміли, що чим більше ми зможемо охопити людей, яким розкажемо, тим краще. Я розуміла, що кожну вільну хвилину я повинна розказувати сусідам, колегам, з ким їду в електричці, з ким зустрілася в селі біля криниці. Неофіційна інформація дуже цінувалася. Колись село голосувало так, як скаже сільський фельдшер, поштар, директор школи, вчителька. Тому насамперед провідниками цих ідей була сільська інтелігенція. Ми доносили до них інформацію", — розповіла Яворська.
Олена Яворська сказала: про те, що результат референдуму буде понад 90%, відчували.
Першого вересня 1991 року в актовій залі Київського політехнічного інституту відбулося засідання Великої ради Народного Руху України. Окрім Чорновола, у кандидати на пост президента висунулися і Лук'яненко, і Юхновський.
"Вони чомусь прийняли таку стратегію, що потрібно висувати не одну людину. Можливо, вони хотіли скористатися тим, що, бувши кандидатом у президенти, можна об'їхати більшу кількість людей, організувати живі зустрічі з виборцями. Наприклад, я як довірена особа Чорновола, просила організувати зустріч з вчителями школи. Не було формальних підстав відмовити. Ми отримували доступ до трудових колективів. Ми роз'яснювали саму ідею незалежності, чому краще бути окремо, ніж разом. Ми розказували про те, що Україна годує весь Радянський Союз, що з нас викачують ресурс, що десь в Англії сховане золото Полуботка, тому як отримаємо незалежність, то отримаємо ту бочку Полуботка й заживемо".
1 грудня в Україні пройшли перші президентські вибори. Перемогу здобув Леонід Кравчук з результатом 61,59%. Чорновіл отримав 23,27% голосів підтримки.
"На той час Кравчук був депутатом від Ямпільського виборчого округу. У Верховній Раді він як депутат представляв саме Вінницьку область. Я говорила просто з жінками на фермі. Кажу: "Ну от дивіться, ви ж згодні, що Чорновіл там добре сказав, і там добре сказав. А голосувати?". "Ні, ми будемо за Кравчука голосувати". "А чого?". "Мені його "морда" більше подобається". Це я цитую дослівно, як мені було сказано. В чомусь він викликав довіру".
За словами жінки, вона розуміла, що цей рух буде повільним. Самі революційні зміни — доволі катастрофічні. На той час вона вивчила історичну закономірність, що "імперії розпадаються з кров'ю". У той момент здалося, що українцям пощастило, що імперія розпалася без крові. Виявилося, що вона чекала свого часу — до 2014 року.
"На жаль, те, що мали зробити ми, тепер доводиться розгрібати нашим дітям. Ми ще не відірвалися від них. Воно з кров'ю рветься. Подивіться, скільки агентів, скільки тих "ждунів", які чекають, коли прийде Росія. Нам зараз потрібно щось робити. Не сидіти в телевізорі. Й у вісімдесят років винути ті голубці, які відправлять на фронт, в'язати маскувальні сітки, консервувати, останню копійку віддавати на фронт. Коли йде війна на виснаження, то основне не те, як справиться фронт (те, що наша армія справиться — я не сумніваюся), а як справиться суспільство. Ми повинні вистояти на один день довше, ніж Росія".
Підписуйтеся на новини Суспільне Вінниця у Facebook, Telegram, Viber, Instagram та YouTube
