Волонтерка та засновниця всеукраїнської громадської організації "Мольфар" Юлія Вотчер із Вінниці понад 10 років їздить на фронт. За цей час відвезла для оборонців сотні прапорів із підписами дітей, які часто обмінювала на обпалені сонцем, пошматовані вітром, дощем та російськими снарядами.
Який стяг змінив ставлення волонтерки до прапора, і який готова віддати, аби допомогти оборонцям — дізнавалося Суспільне.
За словами волонтерки, ставлення до українського прапора, як до особливого символу, у неї змінилося під час Революції гідності. Саме тоді обпалене полум’ям жовто-блакитне знамено вперше торкнуло до глибини душі.
"Він в диму — ніби зірка, символ, який світив нам, освічував протистояння проти влади, за майбутнє. Звідти почалася ця велика повага до цього символу", — сказала Юлія Вотчер.
З травня 2014 року 74-річна Юлія Вотчер збирає і особисто доправляє на фронт допомогу оборонцям. В перші роки волонтерських поїздок на схід разом із допомогою возила й прапори.
"Всі просили прапори, бо це був дефіцит. В основному брали прапори, щоб роздавати, шили прапори", — сказала Вотчер.
Прапор, як в тилу, так і на фронті виконує чимало функцій. Це не лише підняття бойового духу, як каже Юлія Вотчер. Іноді, як в Бутівці, військові РФ сотні снарядів відстрілюють, аби знищити український прапор.
"Їх дратувало це, дуже дратувало, вони стільки вистріляли снарядів, щоб збити прапор", — зазначила волонтерка.
Деякі прапори залишились лише на світлинах, як і бійці, які їх підписували, розповідає волонтерка. Є прапори без підписів та рудими плямами, але із написом "Україна — це ми". Їх жінка теж зберігає.
"Щоб ви знали, це кров. Як його не зберегти не забрати?", — сказала Вотчер.
Серед колекції — стяг міста Вінниці. За словами волонтерки, на ньому підписи залишили легендарні люди. Він разом із нею об'їздив практично всю лінію фронту.
"Тут багато підписів людей, героїв, яких немає з нами . Є від грузинського легіону, комбата танкового батальйону – Зураба, Яроша".
Нині цей прапор у поїздки на фронт уже не бере, каже Юлія Вотчер, бо підписи ставити ніде. Зберігає для музею. Але, за якусь мить, додає: "Якщо потрібно буде — готова і подарувати, все заради хлопців на фронті".
"Якщо місту буде потрібен цей прапор і вони скажуть, що це дуже важливо, я запропоную обмін: прапор з наших рук на щось суттєве для бійців, наприклад, машину".
Є серед прапорів і ті, які, за словами Юлії Вотчер, вона нікому і ніколи не віддасть. Пошматовані та обпалені, вони як і наша Україна — вистояли. Їх обмінювала у бійців на нові стяги.
"На заміну новим нам залишають те, що залишилось від прапора. Пошматовані вітром, дощем, морозом. Це як серце, як душа, за що варто боротись. Я не знаю, що буде потім, але це історія. На цьому мають вчитись наші діти. Любити країну, шанувати цей символ, шанувати прапор", — сказла Вотчер.
Підписуйтеся на новини Суспільне Вінниця у Facebook, Telegram, Viber, Instagram та YouTube
