Олександр Тютюнник — військовослужбовець Зведеної стрілецької бригади Повітряних Сил ЗСУ. В українському війську вже понад 20 років. 2014-го пішов боронити Україну на Донбас добровольцем у складі зведеного загону Повітряних Сил "Дика качка". Разом з побратимами утримував стратегічно важливу позицію "Зеніт" поблизу шахти “Бутівка”, між Авдіївкою та Донецьком, нищив окупантів на околицях Донецького аеропорту. Свою історію чоловік розповів Суспільному.
"24 лютого став з донькою на захист країни"
"Донька зателефонувала мені, розповіла, що їй дали сигнал тривоги. На той момент мені ще не сповістили. Ми зустрілися з донькою, з зятем, отримали зброю разом. Доньці 23 роки, курсантка, прийшов момент, коли вона призвалась. Радомир, 16 років, він розуміє, що я роблю, що він робить. Він зараз започаткував проєкт, виробництво дронів, мета його — зробити доступними, дешевшими, збирає кошти, донати, в нього були і свої збереження. Молодший син, Богдан, був теж готовим до війни, вони все облаштували, відзвітували. Хоч і троє дітей, але ми не можемо стояти осторонь".
Незадовго до повномасштабної війни Олександр Тютюнник викладав у Харківському національному університеті Повітряних Сил. А з перших днів повномасштабного вторгнення став пліч-о-пліч з іншими викладачами університету та курсантами, серед яких була і його донька, боронити Північну Салтівку в складі батальйону "Світоч" — тактичної групи Харківського національного університету. Разом із підрозділами 92-ї ОМБр обороняв Харків, Північну Салтівку, Циркуни, брав участь у контрнаступі ЗСУ під час звільнення Харківщини.
"Найважча була ситуація, коли аеропорт Донецький "упав", і батальйон тактичної групи пішов в наступ на нашу позицію. Вони її оточили і зайшли на неї в складі малої бронегрупи і тоді розпочався бій. Ми втримали позицію. Це був перший досвід такий в моєму житті, це був дуже близький бій.
"Дідусь став прикладом справжнього патріота своєї країни"
"Дідусь брав участь в УПА — це було прикладом для мене. В 44 році він під час бою потрапив у полон — його мали приговорити до смертної кари. На той час він був по документах неповнолітнім. Йому смертну кару замінили на великий термін ув'язнення, який він відбував у Магадані. Далі доля закинула його в центральну частину України, він зустрів бабусю, одружився і повернувся".
Про російські бомбардування й танкові обстріли
"Інтенсивність була дуже великою. Це Північна Салтівка. Прилітало кожних 15-20 хвилин. Були бомбардування на домівки, були моменти, коли авіабомба не зірвалась і впала, де були наші у будинку. Звісно, вони не розуміли, що це за підрозділ, але вони бачили наше переміщення, ми розміщувались й на дахах, проводили спостереження, люди були евакуйовані на той момент, вони били по будинках, у яких були ми".
"Кожну хвилину, кожну секунду ти ризикуєш життям"
"Кожну хвилину, кожну секунду ти ризикуєш життям, кожне переміщення, кожен вихід — це ризик, але це легше, ніж сидіти на місці. Ми намагалися евакуювати людей, які самі не могли виїхати. Це були загалом люди похилого віку, діти яких не могли приїхати. Ми домовлялися, допомагали. Приїздили люди, які ризикували своїм життям. Є люди різні, деякі не могли ходити, іде обстріл, вони в машині, ти чекаєш. Певну частину людей евакуйовував наш підрозділ".
Про контрнаступ на звільнення Харківщини
"Нас переформатували в інший піхотний підрозділ, там я виконував обов'язки зв'язківця, я був там до грудня. Під час звільнення Харківщини ми застали всі моменти. Харків насправді дуже патріотичне місто, хоча його вважають російськомовним. Люди були готові без зброї ставати поруч. Робота нашого командування була зроблена так, що ми не знали, не бачили переміщень. Це було дуже продумано і класно. Я був в якості солдата, я не знав великої кількості інформації".
На разі Олександр Тютюнник — військовослужбовець Зведеної стрілецької бригади Повітряних Сил ЗСУ. Це новостворена бригада, яка вже веде наступальні дії на Донеччині.
"Тільки я прибув з Харкова, мій побратим запропонував бути зв'язківцем. Я начальник відділення. Підрозділ формувався з нуля, там були добровольці. Твоє завдання — втримати позиції, вижити і виконати своє завдання. З березня у цій бригаді ведеться бій. Це достойний підрозділ".
"Не важливо, скільки людей ти вбив, головне — скільки людей ти зміг врятувати"
"За час війни найбільша перемога була в перші дні — коли наша армія вистояла. Я розумів, скільки нас там є, ситуацію, яку не може знати більшість. У противника були всі шанси захопити Харків. Це глобальна перемога. Не важливо, скільки людей ти вбив, головне — скільки людей ти зміг врятувати. Ми захищаємо майбутнє своїх дітей. І тоді, коли ми евакуйовували людей, тварин. Наша нація не войовнича, ми не агресивні, ми виборюємо своє".
