Нацгвардієць Іван Коцюруба – навідник міномета. Йому – 23 роки, останні три Іван – військовослужбовець. Каже, з початку повномасштабного вторгнення, його мінометний розрахунок виконував завдання на Київщині та Донеччині. Там, розповідає, його хлопці регулярно працювали по російській піхоті та техніці.
"Ми вибігали, заряджали міни, і зразу накривали"
"Тільки вони вони виїжджали на штурм, одразу ми їх накривали. Ми вибігали, заряджали міни, і одразу накривали. На це нам дві хвилини було потрібно, щоб відпрацювати і закрити міномет. Позиції українських мінометників накривали й ворожі мінометники. Ти чуєш свист, там лягає за 20 метрів, там – за 30 метрів. Думаєш, все, не потрапили, тепер наша черга".
"Зелена трава, сонце світить, все збоку вибухає – я одразу впав"
"Під час активної стрільби, я вийшов з посадки, підкорегувати роботу міномета, й одразу був приліт. Я одразу впав. Як у фільмах – зелена трава, сонце світить, все збоку вибухає. В мене одразу сльози, все, більше я доньку не побачу. Розірвало руку від ліктя до кисті, не було шкіри від удару, бочину по праву сторону. В мене був бронежилет, він прийняв", – розповідає захисник.
"Відчула серцем, що щось не так"
Не могла знайти собі місця, коли дізналась про поранення чоловіка, каже дружина нацгвардійця Ілона Коцюруба.
"В ніч поранення я не могла спати, молилася, відчувала серцем, що щось не так. Телефон випав з рук. Сильно плакала, не знала що робити, кому допомагати, де його шукати. Тільки до вечора взяла себе в руки, почала шукати номера командира, побратимів", – каже Ілона.
"Було дуже багато поранень, я думав, що не доїду"
"Я думав, що не доїду. Колись проходив курси медика, й бачив, що багато крові втратив. Сказали, що був три дні в комі. Побачив на собі купу трубок, перемотаний. Давали 70% на 30%. 70% – що помру, бо не справлявся організм. Було дуже багато поранень, 11 операцій, 4 на руці масштабних, по годин 10-12. Думав, що буду прикутий до візка, але мені дуже допомагали близькі, дружина, батьки, давали мотивацію рухатись.
На реабілітацію та відновлення запропонували поїхати до Латвії, – каже Іван Коцюруба. Розповідає, тамтешні лікарі ретельно та послідовно ставили його на ноги.
"В перший день чотири кроки, в другий – 6, в третій – 8, і так потрохи набирав. В Латвії був робот, якого чіпляли мені на ноги, замість мене ходив, ставив мені поставу, щоб я згадував, як правильно ходити. Зараз повноцінно плаваю, бігаю, навіть футбол можу пограти, якщо треба", – розповідає Іван Коцюруба.
Після завершення реабілітації, військовослужбовець планує повернутися на передову.
