Працівник ІТ-сфери Євген Педоренко із Сосонки, що на Вінниччині, із початком повномасштабного вторгнення змінив фах та із працівника ІТ-сфери на військового. Не маючи військового досвіду, 25 лютого він приєднався до лав ЗСУ. Його історію розповіли у Стрижавській територіальній громаді.
"Я народився в Сосонці, вчився в нашій школі до 9 класу, а потім уже у Вінниці. До повномасштабного вторгнення працював в IT -сфері, був програмістом. Війна застала мене в Одесі. Всю ніч тоді працював, а вже о 5 ранку почув прильоти. Бойового досвіду в мене не було, але проходив строкову службу, був в армії. Тому мобілізували в роту охорони. В перший період ще налагоджували цю роту, не розуміли, що ми повинні робити. Згодом нас почали потрохи "розбирати", відправляти у різні батальйони. Мене відправили в сімдесят дев'яту бригаду ДШВ, де наразі служу", – розповідає Євген Педоренко.
Оборонець захищав Україн на східному напрямку. Там під час штурму отримав важке поранення. Розповідає, що дивом залишився живий.
"Війну не неможливо описати. Коли навіть бачиш людину, що там була, ви обоє мовчите, говорите лише очима. Напрямки, де я був, там не так багато людей було. З тими, що стикалися, багато сепаратистів. Усе вирівняне "під нуль". Єдине місце, де можна ховатися – льохи будинків, або рити ями. Багатоповерхівки були лише тимчасовим укриттям, вони в основному зруйновані, – згадує оборонець.
Ми штурмували і хотіли зайняти нові позиції, розуміли, що попереду зима. Але трішки не вдалося. Я отримав поранення. Пам'ятаю, як втрачав свідомість. Перше поранення було в око. Майже не дихав. Побратим намагався мене перев'язати й витягнути, але йому не вдалося. Прийшов інший. Його застрелили і він нас обох прикрив. Поки я лежав – прилетіло в коліно. Далі особливо не пам'ятаю, бо знепритомнів. Ті, хто зміг, відійшли. З часом я прокинувся – довкола горів фосфор. Я підвівся і якимось чином дійшов до своїх, падав і знову підіймався. Дійшов до своїх і мене евакуювали до шпиталю. Через кілька днів у Дніпрі прийшов до тями".
Євген оптимістично міркує про майбутнє і хоче, щоб ми навчилися брати персональну відповідальність за все, що відбувається поруч.
"Моя Батьківщина – це мої близькі та рідні, це те, що я пам’ятаю, це Сосонка, Вінниччина. Це моя Батьківщина. В когось вона інша, якщо все разом поєднати, виходить Україна. І за це б’ємось. Після перемоги бачу Україну, яка буде вести весь світ вперед. Головне, щоб наші люди не довірились вкотре чомусь поганому, навчилися брати на себе відповідальність за те, що відбувається у нашій країні. Ми обов'язково переможемо", – говорить Євген Педоренко.