"Доводилося прибирати мертвих з дороги, щоб проїхати", — історія рятувальника, який переїхав із Маріуполя до Вінниці

"Доводилося прибирати мертвих з дороги, щоб проїхати", — історія рятувальника, який переїхав із Маріуполя до Вінниці

"Доводилося прибирати мертвих з дороги, щоб проїхати", — історія рятувальника, який переїхав із Маріуполя до Вінниці
. Фото: Роман Єринський

Роман Єринський — рятувальник з Маріуполя. Працював у 23 частині 3-го державного пожежно-рятувального загону Донецької області. Повномасштабна війна почалася в його день народження. Він продовжував залишатися в Маріуполі та під обстрілами й авіабомбардуваннями продовжував з колегами виконував свої обов'язки.

Про те, як вдалося доправити у Вінницю артефакти з розбомбленого росіянами Маріупольського драмтеатру та перетворити їх на пам'ятні сувеніри, чоловік розповів Суспільному.

Ранок повномасштабного вторгнення

"Доводилося прибирати мертвих з дороги, щоб проїхати", — історія рятувальника, який переїхав із Маріуполя до Вінниці
Фото: Роман Єринський

"24 лютого у мене день народження і, коли прийшло сповіщення з частини про прибуття, подумав, що це якийсь пранк від колег. Коли вже наближався до частини наді мною пролетіли кілька ракет, які влучили в нашу частину ПВО, недалеко від нас. Усвідомлення війни 26-27 лютого прийшло. Ми побачили наслідки першого авіаудару, це був великий будинок. Шокували масштаби руйнувань і масштаби загиблих. У той момент маріупольці не спускались ще у підвали. Ми кожного дня, ніч бачили, як заходили з моря літаки, як вони скидали бомби. Вони залітають до Маріуполя кожних 20-30 хвилин, відбою тривоги взагалі не було".

"Перед нашими машинами прилітали снаряди"

"Доводилося прибирати мертвих з дороги, щоб проїхати", — історія рятувальника, який переїхав із Маріуполя до Вінниці
Фото: Роман Єринський

"Нам доводилось гасити локальні пожежі, діставати людей із під завалів.Рятувальники - це теж герої. У нас був радіозв'язок і з поліцейськими і військовими. Більшість викликів ми отримували саме від них, вони були саме на тих місцях, де щось трапилось, вони давали команду їхати чи ні, бо розуміли наскільки це небезпечно. Було багато таких випадків, коли надійшло повідомлення, намагалися доїхати, але перед нашої машиною прилітали снаряди. Тоді ховалися за якимось будівлями, чекали поки стихне вогонь і доїжали до виклику. Це були виклики з проханням вивести людей".

"На першому місці порятунок людей"

"Доводилося прибирати мертвих з дороги, щоб проїхати", — історія рятувальника, який переїхав із Маріуполя до Вінниці
Фото: Роман Єринський

"На першому місці порятунок людей, а не гасіння пожежі. Гасіння пожежі не мало жодного сенсу. Руйнування значні, тому пожежа ні на що не впливала. Всі виклики були жахливі. Звикнути до того, як гинуть діти, не можливо. Було жахливо чути по радіостанції, що передають інформацію про дітей. А зробити ми нічого не могли, до цього ніяк не звикнеш.

Працювали в паркових зонах, при будівлях, будь-де, інколи не можливо було дістатись, бо був такий щільний обстріл, що підійти не можливо. Ґрунт інколи не піддавався навіть лопатам, але люди намагались хоч якось зігрітися. Багато трупів лежали просто неба, нам доводилось "відтаскувати" таких людей, щоб просто проїхати.

Підвали це не найкраще сховище, були організовані кращі бункери, але до них було важко дістатись. Вони були переповнені, люди зі зруйнованих сховищ переходили до вцілілих".

"В колеги загинула майже вся сім'я"

"В нашого співробітника загинула майже вся сім'я, з родиною. Було влучання саме в цокольний поверх. Тоді людей накрило багатотонними плитами, дістати звідти їх неможливо було.

Один із викликів у мене теж такий був, ми приїхали і побачили, що завалений вихід з підвалу. Була проблема, що вхід в підвал знаходився в під'їзді. Не важка плита, вузенька, але не могли зняти її без спеціального обладнання, все ж дістали звідти людей.

Там де ми розташовувались, почули свист, холодний, гострий свист ракети, і вона влучила в саму гору. Вона напевно не розірвалась, бо ми залишились живі".

"Вирішили виїздити, коли стало неможливо виконувати професійні обов'язки"

"Доводилося прибирати мертвих з дороги, щоб проїхати", — історія рятувальника, який переїхав із Маріуполя до Вінниці
Фото: Роман Єринський

"В Маріуполі я був до 14 березня. Виїжджати вирішив, коли неможливо було виконувати професійні обов'язки, бо не було техніки, частини і спецпризначенців. І я зрозумів, що не було у Маріупольців безпечного місця, можна було загинути щосекунди. Ми прийняли для себе важке рішення: виїхали, попрощались подумки з батьками. Але, дякувати Богу, наші батьки живі, досі в Маріуполі. Ми підтримуємо зв'язок, він дуже стислий, говоримо по мінімуму, бо розуміємо, що це може їм нашкодити.

Ми прийшли туди, де збирались усі, хто хотів виїхати. Всі зібрались за годину в таку колону. Коли виїхали на саму трасу до Запоріжжя, там були блокпости російські. Ми проїжджали дуже швидко, вони були чимось зайняті. Але на одному блокпості стояли чеченці, і, коли до нас підійшов російський офіцер, і каже: "Ти розумієш, що сюди більше не повернешся?". Я розумів, що не можу йому нічого казати, бо це небезпечно для мене, для моєї родини і я просто кивнув і поїхав далі".

"Друзям вдалося доправити артефакти із зруйнованого драмтеатру Маріуполя"

"Доводилося прибирати мертвих з дороги, щоб проїхати", — історія рятувальника, який переїхав із Маріуполя до Вінниці
Фото: Роман Єринський

"Коли я побачив у російських соцмережах фото, одразу впала в око люстра на підлозі, мене це образило. На моє прохання друзі пішли туди, взяли, все що можна і не можна, взяли фрагмент люстри. Сховали ці артефакти в запасне колесо, накачали його і поставили на автомобіль, щоб було менш підозріло, що там щось є. І це колесо їхало до Запоріжжя. Деякі артефакти ми вручили маріупольським акторам, які приїздили до Вінниці. Ми пообіцяли один одному, що повернемось у Маріуполь і повішаємо ці всі хрусталики на люстру.

Я надалі працюю у ДСНС рятувальником, маю волонтерське хобі "Я Маріуполь", допомагаю нашим переселенцям відволіктись від того жахіття, що довелося пережити".

Читайте також

  • Військовий з Вінниччини став лицарем ордену Богдана Хмельницького ІІІ ступеню
  • У вінницькому ліцеї шиють військову амуніцію для оборонців

На початок