"Вони нас просто рівняли з землею": історія військовослужбовця з Вінниччини, що повернувся з полону

"Вони нас просто рівняли з землею": історія військовослужбовця з Вінниччини, що повернувся з полону

Ексклюзивно
"Вони нас просто рівняли з землею": історія військовослужбовця з Вінниччини, що повернувся з полону
. Історія військовослужбовця з Вінниччини, що повернувся з полону. Фото: Суспільне

Понад 9 місяців перебував у російському полоні жмеринчанин Марк Нартовський. Оборонця звільнили 7 березня 2023. Через місяць після реабілітації він повернувся додому – на Вінниччину. Про перебування у полоні, психологічний тиск з боку росіян та повернення додому захисник розповів Суспільному.

У 18 років Марка призвали на строкову службу у військову частину Т300. Там здобув звання молодшого сержанта та був переведений у військову частину в місті Чоп. Після півроку служби підписав контракт із ЗСУ та поїхав у Маріуполь обороняти місто. Там захисника і застало повномасштабне вторгнення Росії.

Житель Вінниччини Марк Нартовський, який 10 місяців перебував у російському полоні, повернувся додому
Фото: Марк Нартовський

"Я пробув там 5 місяців, і 24 березня у мене мав закінчуватися контракт. Нас перекинули на "Азовсталь", ми потрапили під командування Національної гвардії України і виконували поставлені ними завдання. Спочатку – мали патрулювати територію навколо нашого бункера, мали охороняти прохід при в’їзді на пропускний пункт і не пропускати підозрілі авто та людей. Цим ми займалися місяць, потім КПП почали бомбити, тоді загинули два моїх побратими. Нас відправили у місто, ми патрулювали і там, зайняли там позиції, я був зі своїми побратимами".

Житель Вінниччини Марк Нартовський, який 10 місяців перебував у російському полоні, повернувся додому
Фото: Марк Нартовський

"Відчув дуже сильний удар, все засвистіло"

"Одного разу ми поїхали на завдання, по нашій машині поцілила ракета, і я відчув, що був дуже сильний удар, все засвистіло, я навіть не відчував, що в мене є уламки в руці, в нозі. Для мене було основне завдання – зберегтися, і ми заповзли під місток. І я кажу хлопцями: "Ідемо звідти, бо буде ще один удар!". Ми швидко перебирались, було дуже важко, дещо було заміновано. Ми чотири години перебували біля мосту, я перев’язав собі ногу, року турнікетом, що був зі мною. Далі я потрапив у госпіталь, але наступного дня я вже бігав".

"Азовсталь" – це найважче, що зі мною було"

"Азовсталь" – це найважче, що зі мною було. Полон само собою, але тут, коли ти бачиш, як твої побратими гинуть, як вони без кінцівок, як немає ліків, як у них все гниє, немає антибіотиків – це було дуже важко. Нас просто “прасували”: вони проходились і нічого не залишалося, вони рівняли з землею все. Але я все одно старався тримати позитив. Коли ми були у бункері, один азовець мені сказав: “Мені здається, ми тут загинемо”, а я йому відповів: "Все буде Україна, ми будемо вдома!". Я старався не падати духом, але мені теж було дуже важко"

"Ми йшли посміхаючись і дивились росіянам прямо у вічі"

У полон з "Азовсталі" усі йшли посміхаючись та дивлячись росіянам прямо у вічі. За словами Марка, ті були шоковані, що вийшли так багато людей.

"До нас прийшли й сказали, що будуть виводити наших 300-сотих, бо вони страждають. Ми почали виходити. Ми виносили залишки їжі, воду, переносили все. Коли ми завершили нашу чорну роботу, то виносили наших 200-сотих. Це було дуже важко, ми надіємось, їх забрали, не залишили. Мене запитали, хто я, звідки. Ми пройшли далі, нас "прошманали" (передивились всі речі), я взяв із собою спальний мішок і подушку. Коли я проходив, я намагався дивитися усім в очі – росіянам. Далі ми сіли в автобус і поїхали в Оленівку. Ми стояли всю ніч, поки всіх продивились".

"Коли нас привезли в Оленівку ми були дуже голодні"

"Там нас нагодували аж через 12 годин. У нас були такі конвеєри по 200-250 людей в столовій. Ми цілий день так ходили, доки дочекалися тієї черги. Давали їжі дуже мало. Саме в Оленівці нас не ганяли по розпорядку дня, їхній гімн грав з самого ранку, але я співав наш, український гімн, про себе. Нас змушували співати гімн російський, але опісля того, як ми співали, ми вигукували: “Слава Україні”, всі кричали це. Не боялися нічого. Але потім почали забирати старшого з наших, і з ним дуже погано поводилися за наші слова, знущалися з нього. На допитах запитували про азовців, вони казали, що це заборонене угрупування, запитували, нащо ми обстрілювали Маріуполь, Донецьк. Вони обмануті. Вони кажуть: "Це все ваші медіа розкрутили". Запитували, чим займались, скільки було їжі. Ми були в Оленівці три тижні".

"Я був щасливий – що живий"

Житель Вінниччини Марк Нартовський, який 10 місяців перебував у російському полоні, повернувся додому
Фото: Марк Нартовський

"Далі нас перевели у Свердловськ, на Луганщину, у виправну колонію. Нас привезли, нас знову “прошманали”. Там нас вже годували, вже були кращі умови. Зранку ми вставали о шостій годині, знову треба було співати гімн, далі – шикувалися на сніданок. У нас від 9 до 13:00 був свій час, ми просто могли сидіти і все. Було важко, я відчував сум за хлопців, бо деякі без кінцівок були в полоні. Але я був щасливий з того, що я живий, я можу поїсти".

"Співати російський гімн – найбільший психологічний тиск"

Житель Вінниччини Марк Нартовський, який 10 місяців перебував у російському полоні, повернувся додому
Фото: Марк Нартовський

"З початку полону в Оленівці медиків навіть не допускали до нас. А потім вже давали хоч по якійсь таблетці. Дякувати Богу, саме мені не потрібні були медики, я вилікувався в "Азовсталі". Був психологічний тиск – співати гімн. Одного разу мене роздягнули, в мене був при собі цвях, я ним просто ковиряв у землі, нічого такого. Він знайшов цей цвях каже: "Що це?". Я йому пояснив. А він: "Я тобі не вірю". Він завдав удар в живіт, я впав і він каже: "Підіймайся, вдягайся!". Далі – поставив мене під розтяжки, і дуже багато завдавав ударів по литках, я потім не міг дійти до місця свого перебування".

"За день, коли я дізнався про звільнення, я прожив на рік вперед"

"До нас прийшли, сказали, що вранці ми повернемося додому. Ми чекали ще цілий день, і вже аж ввечері до нас прийшли й забрали. За цей день я прожив на рік вперед. Перевезення було таким же – нас "прошманали", зав’язали очі, руки, нас посадили "ялинкою", було дуже холодно, ми їхали п'ять годин. Потім ми стояли годину, далі – нас повезли на аеродром. Ми там чекали літак, потім в літаку знову нас так посадили. У мене потім від стяжок руки стерлися. Ми їхали ще десь сім годин до Сум".

"Нам дали прапор України, за який ми були готові віддати життя"

"Коли до нас зайшов хлопець і сказав "Ви в Україні!" – ми було неймовірно щасливі! Ми почули "Слава Україні!", і це було найкраще, що я чув ці місяці. Далі нам дали прапор України, за який ми були готові віддати життя. Нас відвезли в Суми, нагодували, потім дали подзвонити мамі. Я мріяв і думав про цю розмову понад 9 місяців, але тоді всі слова зникли".

Далі Марка повезли в Нові Санжари на реабілітацію. Потім у Львові хлопцю зробили операцію на нозі: вирізали осколок.

"Зараз я погано сплю, мені важко в цей момент, тому мені потрібно відновитися з ногою, потрібно ще мінімум два місяці. А далі – будуть вже обстежувати мою придатність для військової служби", – розповідає Марк.

Після реабілітації хлопець приїхав додому на Вінниччину 1 квітня. Розповідає, чекав цієї зустрічі вічність.

"Мене зустріли дуже гарно, дуже тепло, ніжно. Це моя сім’я. Я дуже радий, що я знову з ними", – каже Марк.

Що відомо

  • Україна 7 березня повернула з російського полону 130 військових: 126 чоловіків та чотири жінки. Серед них — захисники "Азовсталі" та бійці з Донецького напрямку.
  • Усі врятовані з російської неволі – представники рядового та сержантського складу, повідомили в Координаційному штабі з питань поводження з військовополоненими.
  • Більшість звільнених – 87 осіб – потрапили в полон у Маріуполі, зокрема, були евакуйовані з "Азовсталі". Решта врятованих українців воювали на Донецькому (в районі Бахмута та Соледара) та Луганському напрямках.
  • Серед звільнених – 45 військовослужбовців Збройних сил України, 25 нацгвардійців, 23 прикордонника, 21 воїна Військово-морських сил України, восьмеро "тероборонівців" та вісім представників Державної спеціальної служби транспорту. Наймолодшому звільненому ще не виповнився 21 рік, найстаршому скоро виповниться 64 роки.
На початок