Взагалі не планував виїжджати з Херсона й до останнього чекав, та й зараз чекає, що місто звільнять ЗСУ. Так розповідає лікар-хірург-онколог Роман Плахотний. З сім'єю чоловік переїхав у Вінницю. Влаштувся у Подільському регіональному центрі онкології. Про роботу в умовах війни, життя в окупації та плани після перемоги Роман Плахотний розповів Суспільному.
"У перші дні ми взагалі всі ночували в лікарні"
24 лютого Романа Плахотного розбудила дружина. Каже, вона почула потужні звуки і спочатку не могла зрозуміти, що це таке. Коли взяла телефон, то побачила багато повідомлень про те, що почалася війна.
"Зранку я, як зазвичай, поїхав на роботу. Звичайна була пʼятихвилинка, на якій ми розібрали наші дії, як ми будемо поводитися, коли до нас будуть везти поранених. Максимально виписали всіх пацієнтів, які могли амбулаторно долікуватися з відділення для того, щоб звільнити місце", — розповідає Роман Плахотний.
Пацієнтів ж із районів, де були наступальні дії, каже, залишили у закладі.
"І вони — хто три тижні, хто місяць — залишалися у відділенні, незважаючи на те, що вони були вже здорові. Ми могли їх виписати додому, але нам не було, куди їх виписати", — каже лікар.
У місті ж почався великий ажіотаж: люди скуповували продукти харчування, ліки, навіть ті, які були й непотрібні.
"У перші дні ми взагалі всі ночували в лікарні три доби. Тому що ми надавали допомогу цілодобово. Привозили постійно поранених солдатів. І згодом почали привозити цивільних громадян, які страждали від вибуху, мінних якихось травм, вогнепальних поранень. Більше прилітало ракет по околицях міста", — розповідає Роман Плахотний.
"Під час проведення мітингів окупанти вичисляли найактивніших людей"
На мітингах, які організовували херсонці, Роман Плахотний не був. Лише спостерігав. Адже, каже, мав бути в лікарні. Роботи там вистачало.
"І тим херсонцям, які брали участь у тих мітингах, надавали допомогу. Тому що окупанти спочатку вели себе більше-менш адекватно, тобто вони не так агресивно реагували на мітинги протесту, то потім вони почали використовувати зброю. Почали закидувати херсонців шумовими гранатами. Інколи навіть були кулеметні черги", — каже лікар.
Згодом, розповідає, тиск з боку окупантів посилився . Вони почали влаштовувати мобільні блокпости, на яких вони перевіряли машини, роздягали чоловіків, шукали татуювання, зброю, то можна було запросто потрапити у полон. Росіяни грабували крамниці.
"Під час проведення мітингів окупанти вичисляли найактивніших людей. А потім їх висліджували і забирали в полон не тоді, коли вони були на мітингу, а коли вони верталися додому. Я знаю такі історії моїх знайомих, що забирали двох хлопців. І вони були у підвалі і за два тижні один схуд на 13 кілограмів, а другий на вісім, тому що давали тільки воду і хліб", — розповідає Роман Плахотний.
"До останнього чекав, і зараз чекаю, що все ж Херсон звільнять ЗСУ і все буде добре"
"Я взагалі не планував виїжджати. І до останнього чекав, і зараз чекаю, що все ж Херсон звільнять ЗСУ і все буде добре. З кожним днем перебування у Херсоні ставало дедалі все складніше. Був тиск з боку окупантів. Вони постійно навʼязували свої умови, постійно змушували отримувати російські паспорти", — каже лікар.
Якщо на початку бойових дій лікували поранених українських воїнів і цивільних, які постраждали внаслідок якихось бойових дій, вибухів, то потім, розповідає Роман Плахотний, почали надавати допомогу і пораненим російських солдатам.
"Приїжджає "Урал", вивантажив 15 людей, із них там три уже померло. Не мав змоги їм відмовити в лікуванні, в проведенні якогось оперативного втручання, тому що вони, як правило, супроводжувалися військовослужбовцями російськими.
Коли таке ставлення, то задумувався: а потрібно воно мені чи ні? Дуже було все важко. Одне діло, коли ти надаєш допомогу своїм людям, а інше — коли ти починаєш надавати допомогу окупанту, який приїхав в Україну для того, щоб посіяти хаос і принести горе", — розповідає лікар.
Тоді ж і почав думати про евакацію.
"Мені пощастило. За один день мені вдалося виїхати з окупованої території"
Евакуюватися з Херсону було не так просто, розповідає Роман Плахотний. І ситуація постійно змінювалася. Постійно змінювалися напрямки.
"Мої колеги, які евакуювалися наприкінці серпня, їм довелося ночувати у Василівці чотири доби. А були люди, які ночували і сім, і десять днів з маленькими дітьми, без належного харчування, без належних умов. Перевіряли мобільні телефони, ноутбуки, планшети", — розповідає Роман Плахотний.
Коли все ж таки чоловік прийняв рішення виїжджати, тоді вже було пошкоджено Антонівський міст, Каховську ГЕС, і проїзд був неможливий цими шляхами. Тому росіяни збудували так звані паромні переправи, і завдяки ним можна було переправлятися з правого берега на лівий берег Дніпра. У самому ж Херсоні були черги на цей паром, він міг помістити 15-20 машин, а охочих було набагато більше.
"Мені пощастило. За один день мені вдалося виїхати з окупованої території на підконтрольну територію в Запоріжжя. У самій Василівці вже формувалися колони, і я був записаний в одинадцяту колону. У колоні, як правило, було десять машин: вісім звичайних і плюс дві — це так звані "пільгові" колони". Одинадцять колон — це 110 машин. І ми в цей день — всі, хто був у колонах, всіх повипускали", — каже лікар.
Проїхали ж близько двадцяти блокпостів. На одному з них їх перевіряли.
"Запускається десять машин, всі виходять з машин, дістають повністю всі речі і складають перед собою. Оглядають кожну сумку, яку захочуть, можуть викидати речі. Після того, як вони це все обдивилися (це займало десь хвилин 40, годину), вони дозволяли це все складати в машину", — розповідає Роман Плахотний.
Після цього автівкам дозволяли проїжджати.
"На деяких постах просто махали рукою: "Проїжджай!". А на деяких зупиняли, перевіряли, запитували, куди їдеш. Ти відповідає: "Їду у Василівку. Хочу виїхати". "Ага, добре. А чого ви хочете виїжджати? Залишайтеся, у нас тут буде все добре". Ось такі розмови вони вели", — каже чоловік.
"Повернуся до своєї домівки, повернуся в свою лікарню"
"Коли я приїхав у Вінницю, я, як лікар-хірург-онколог, звичайно, хотів влаштуватися по спеціалізації. Тому, в першу чергу, я звернувся в Подільський регіональний центр онкології до директора, пояснив йому ситуацію", — розповідає Роман Плахотний.
У медзакладі з розумінням поставилися до його ситуації та запропонували влаштуватися на роботу у хірургічне відділення.
"Як закінчиться ця війна і Україна переможе, звільнять моє місто Херсон, я, звичайно, повернуся туди, повернуся до своєї домівки, повернуся в свою лікарню, організую таку мандрівку, напевно, для своїх дітей містами України, де ми ніколи не були", — каже лікар.
Читайте також
- Щодня працює у майстерні: вінничанин виготовляє буржуйки для захисників
- На Вінниччині учні влаштували солодку акцію, щоб допомогти ЗСУ
