14 червня у книгарні "Герої" у Вінниці відбулася презентація книжки "Українське радіо. Історія буремного століття" — бестселера цьогорічного Книжкового Арсеналу. Захід став частиною "Ночі у книгарні", організованої на честь загиблого журналіста Миколи Рачка
Автори видання — Вадим Міський та Тамара Гусейнова — розповіли про ключові віхи в історії Українського радіо: від перших ефірів у 1924 році до трансляцій із бомбосховищ під час повномасштабної війни. За словами авторів, це не просто медіахроніка, а історії людей, які через радіоефір боролися за ідентичність, свободу і правду.
"Коли ми думали, як підійти до цієї теми, то відмовилися від сухої хронології. Натомість обрали живі історії спротиву — про тих, хто творив радіо і залишився вірним слову навіть у найтемніші часи", — розповів Вадим Міський.
У книзі йдеться і про феноменальні сторінки українського радіомовлення під час Другої світової війни. Зокрема, радіостанцію "Дніпро", яка передавала новини з рухомого потяга.
Тема війни — центральна у виданні. Тамара Гусейнова розповіла, як у перші дні повномасштабного вторгнення радіо стало єдиним джерелом інформації для мільйонів українців. Попри блок-аут, в ефірі залишалося саме Українське радіо.
"24 лютого багато хто вперше за роки вмикали радіо. Тоді в ефірі було лише Українське радіо. Його голос став опорою в час, коли зникало все інше", — сказала Тамара Гусейнова.
Окрема частина книги присвячена деміфологізації радянських наративів, зокрема про винахід радіо. Автори стверджують: російський "винахідник" Попов лише адаптував відкриття британського інженера, і день радіо 7 травня — штучна дата, вигідна пропаганді. Натомість справжньою датою народження українського радіо вважається 16 листопада 1924 року — цей день і став офіційним святом у незалежній Україні.
Робота над книгою тривала понад рік, а перші ідеї — накопичувалися десятиліття. В основу лягли особисті історії журналістів, дикторів, інженерів, які працювали в Українському радіо у найскладніші моменти: від радянської цензури до обстрілів у ХХІ столітті. Деякі з них нині на фронті або безвісти зниклі.
"Ми зрозуміли: якщо не зафіксуємо ці історії зараз — їх можуть просто стерти", — сказав Вадим Міський.
Про штамп цензора
Вадим Міський також сказав, що справжнім відкриттям стало виявлення архівного штампа "цензор", — офіційної позначки радянського цензора, якою підписували всі відредаговані матеріали. Автори книги звернулися до працівників архівів і музеїв, аби ті дістали документальні підтвердження цього факту. Врешті-решт, їм вдалося віднайти архівну довідку, на якій вперше чітко зафіксований цей штамп, що свідчить про існування формалізованої структури цензури в часи СРСР.
"Період незалежності вже знаходилися книги, які намагалися викрити спосіб роботи цензурної системи, але здебільшого цензори маскували свою діяльність за дипломатичними формулюваннями — наприклад, підписували «візу політконтролю. Наприклад, у текстах зустрічались замінені слова: "топить" стало "сполоснути", — розповів Міським.
Радіо та Верховна Рада: як відбувалася перша пряма трансляція
Автори книжки розповіли про роль радіо в становленні незалежної України. Одним із найяскравіших прикладів стало запровадження прямого радіоефіру Верховної Ради 12-го скликання у 1990 році — тоді ще Радянської України.
За словами Вадима Міського, ідея трансляції з’явилася завдяки ініціативі В’ячеслава Чорновола. Вони звернулися до архівів та колишніх співробітників, серед яких був Ярослав Кендзьор, журналіст і сподвижник Чорновола. Він розповів про наполегливу боротьбу за пряму трансляцію засідань парламенту.
Як радійник міг опинитися під кулею: темна сторінка мовлення у 1930-х
У 1930-х роках радянська влада розстрілювала радійників — працівників українського радіо, запідозрених у недоречних висловлюваннях і "антирадянських" нотаціях. Докладно ці події висвітлили у книзі.
Зокрема, за даними авторів, з початку 1937 року в Харкові, Києві, Донецьку, Чернігові, Полтаві та Сумах сталися масові репресії проти медійників. Центральна газета "Правда" випустила десятки статей із закликами до доносів, що стимулювало владу ловити "неугодних" у ефірах. Жертвами політики стали як політичні коментатори, так і музичні редактори — навіть вони не були захищені від репресій.
Арешти належали до сталінського терору — на момент, коли радянська модель контролю над мовленням вщент руйнувала свободу слова. Існували випадки, коли радійників змушували уникати прямих згадок українського чи національних тем.
За словами автора Вадима Міського, йому вдалося поспілкуватися з людиною, яка змогла вижити, що свідчить про масовість репресій. Ця історія досі потребує поглибленого дослідження — автори залишають її на розсуд читача, проте підкреслюють: вона — важливий доказ впливу державного терору на культуру й медіа.
Ілон Маск та українське радіо: несподіване поєднання, яке потрапило до книги
У книзі автори також описують епізод про Ілона Маска, який став учасником гучної історії із радіомовленням. За словами Вадима Міського, видавництво спочатку вагалося, чи варто згадувати ім’я американського мільярдера.
"Історія така: у 2024 році, в ефірі українського радіо випустили інтерв’ю з президентом України з нагоди 100-річчя радіомовлення. Тоді новообрані Дональд Трамп і Ілон Маск ще не приступили до влади, але в світі вже панував напружений передвиборчий фон. У розмові президент заявив, що Україна не дозволить іншим диригувати її долею. Маск потім поширив цей фрагмент у Twitter із коментарем про витончене почуття гумору президента", — розповів Міський.
Цей випадок став своєрідним "дзвіночком": відмітка ефіру Маском виявилася однією з перших потужних заяв українського мовника. Автори вважають, що ця стрімка реакція й активне обговорення засвідчили: українське радіо — сучасне, сміливе й здатне впливати не лише на внутрішнього слухача, але й на міжнародну аудиторію.
Позначка "Зберігати вічно"
Під час роботи над книгою автори занурилися в багатющі фонди архівів: стрічки, бобіни, платівки, аудіофайли. Особливо їх вразило наявність матеріалів із позначкою "Зберігати вічно", що підтверджує їхню історичну значущість.
"Шкодуємо, що не зафіксували її на фото, але обіцяємо зробити це у наступному виданні", — сказав Міський.
Також автори сказали, що не виключають того, що видання буде перевидаватись і доповнюватись.
"Ми б хотіли, щоб ці дослідження продовжилися, тому що нерозказаних історій ще дуже багато. Маємо 500 сторінок, стільки не зшивають, але ми спробуємо дещо додати до наступного накладу, сподіваюся, що він буде", — сказав Міський.
Вхід на подію був благодійним — усі охочі могли придбати книгу для передачі її на фронт. Усі примірники передано до 108-го штурмового батальйону "Вовки Да Вінчі".
Підписуйтеся на новини Суспільне Вінниця у Facebook, Telegram, Viber, Instagram, YouTube, Whatsapp та TikTok
