Вінничанин Ярослав Павлик, який втратив руку під час боїв на Донеччині, повернувся до власної справи — автосервісу, що став для нього способом реабілітації після війни. Поки чоловік захищав Україну, бізнес зберегла його дружина. Зараз на станції ремонтують як цивільні автівки, так і автомобілі для фронту, допомагаючи захисникам тримати лінію оборони.
Про свій шлях від фронту до мирної праці Ярослав Павлик розповів Суспільному.
Після початку повномасштабного вторгнення Ярослав добровольцем пішов до 171 батальйону територіальної оборони. Служив понад два роки — спочатку на Придністровському напрямку, згодом — на Донеччині, зокрема під Вугледаром.
У листопаді 2022 року, під час операції з порятунку поранених у Павлівці, чоловік отримав поранення від снайпера і втратив руку.
"Це була не наступальна операція, а оборона. Але сили були нерівними — багато підрозділів, серед них 72-га й 68-ма бригади, вели тяжкі бої. Павлівку втратили, багато людей загинуло", — розповів Ярослав.
Коли військові евакуювали поранених, у Ярослава поцілив снайпер. Він самостійно наклав турнікет і понад шість годин виходив із зони обстрілу. У польовому госпіталі залишався при тямі й самостійно піднявся на хірургічний стіл.
"Я вже тоді розумів — руку не врятують", — розповів ветеран.
Після поранення Ярослав Павлик пройшов тривале лікування та курс реабілітації. Упродовж шести місяців він відновлювався в Україні, зокрема у Вінниці, де проходив підготовку до протезування у клініці "Аксіс".
"Мене чудово підготували у Вінниці, а потім я вирушив до США, де перебував три місяці. Там мені встановили протез", — розповів ветеран.
Попри втрату руки, Ярослав вирішив повернутися на службу. Після протезування він приєднався до свого підрозділу, який тоді перебував на півночі України, в районі Чорнобиля. Після шести місяців служби підрозділ знову перекинули на Донеччину — на Авдіївський напрямок. Звідти Ярослав і подав рапорт на звільнення.
Сімейна справа — як шлях до відновлення
Минув рік відтоді, як Ярослав Павлик після звільнення зі служби повернувся до власної справи — автосервісу, який заснував ще у 2016 році. Він розповів, що повернення до роботи стало для нього способом психологічного відновлення.
"Маю багато побратимів з пораненнями. Хтось сидить вдома, хтось не може знайти себе, а когось просто не беруть на роботу через статус УБД чи інвалідність. А я знав, що маю робити. Це врятувало мене", — розповів Ярослав.
У найскладніші часи бізнес зберегла його дружина Ольга. Поки Ярослав захищав країну, вона сама керувала станцією техобслуговування й магазином автозапчастин.
"Спершу ми виїхали до села, але я зрозуміла, що війна швидко не закінчиться. Він просив нас із дітьми виїхати за кордон, але я не змогла. Повернулася до роботи. Було складно — залишилася одна, майже весь персонал пішов, але совість не дозволила це все кинути", — сказала Ольга.
За словами жінки, перші місяці 2022 року були найважчими для СТО.
Працівник Іван Панчук, який залишився через стан здоров’я, розповів, що тоді працювали лише удвох із Ольгою, самотужки намагалися утримати бізнес.
"Було дуже тяжко. Бігав по сусідах, просив допомоги. Але ми втрималися", — розповів майстер, який працює на станції уже десять років.
Зараз на станції працює чотири пости, з яких два постійно обслуговують військові автомобілі. Для захисників — особливі умови: запчастини продають за собівартістю, а ремонт проводять без націнок.
"Машини приїжджають у жахливому стані, іноді на евакуаторі, розібрані. Ми все збираємо, відновлюємо і відправляємо назад на фронт. Найчастіше це військові з нашої області — приїздять у відпустку і одразу до нас, щоб встигнути полагодити техніку", — сказав Ярослав.
За словами Ярослава Павлика, волонтерство та власна справа допомагають йому залишатися потрібним для суспільства та відновлюватися морально. Тож усім ветеранам та військовим, які повертаються із зони бойових дій додому радить робити те, до чого лежить душа. І в жодному разі, не здаватися.
Підписуйтеся на новини Суспільне Вінниця у Facebook, Telegram, Viber, Instagram, YouTube та Whatsapp
